ГЛАВА 2

На порозі мене раптово хитнуло, до горла підкотила неприємна гіркота. Я вхопилася за одвірок і потрясла головою, відганяючи кольорові точки, що затанцювали перед очима.

– Гей, – Саї схвильовано нахилилася до мене. – Що трапилося?

– Не знаю... – я розгублено глянула на неї. – У голові запаморочилося.

– А, таке буває при міжпросторовому переході, – вона кивнула зі знанням справи. – Відкат.

– І що тепер робити?

– Та нічого, полежати трохи – пройде. Так з усіма буває. Ну знаєш, – русалка зробила невизначений жест рукою, – перевантаження там всякі... Та ти лягай, лягай, – заторохтіла, захопившись раптовою думкою. – Я тобі вечерю сюди принесу! Після відкату обов'язково захочеться їсти.

– Так? – я недовірливо зиркнула на двері. З чого їй за мною доглядати? – А це дозволено?

Ну хто знає, раптом тут належить їсти тільки в строго відведених місцях?

– Дурниця! Лягай і ні про що не турбуйся. Я швидко!

Вирішивши не витрачати час на суперечку, я попленталася в свою нову спальню. Звалилася на ліжко і втупилася в стелю.

А вона нічого так... Веселенька. Молочно-блакитна, з ледь помітним тонким візерунком. Та й сама спальня непогано обставлена. Шкода тільки, я тут не по своїй волі.

На груди одразу ж встрибнула Білка. Муркнула, потерлася об щоку чолом і вляглася над головою, згорнувшись клубочком. Ніби знала, де у мене болить.

Мені насправді полегшало. Принаймні, пропало відчуття, ніби свідомість повільно затягує в чорну діру. Але на душі легше не стало.

Очі наповнилися непроханими сльозами.

Ну чому? Чому все це сталося зі мною?

Ні, з одного боку це круто: потрапити в інший світ, познайомитися з ельфом, русалкою... Та хіба мало хто ще тут водиться! Вступити до Академії – як там її? – Пси-хів. Читати думки, емоції...

А з іншого...

Вдома залишилися мама й тато. Однокурсники, друзі і подруги. Та ж Янка, Сергійко...

Згадавши про хлопця, який мені дуже подобався, ледь не розревілася. І чому все це повинно було трапитися саме зараз, коли я вже вирішила сама до нього підійти?!

Так я лежала, страждала і шморгала носом, поки з вітальні не проспівав бадьорий дівочий голос:

– Гей, я повернулася! Ти як там, жива?

– Ага, – прокректала, піднімаючись. – Поки що жива.

Білка тут же зісковзнула з моєї голови, кинувши докірливий погляд. Потім витягнулася на нагрітій подушці і з перебільшеною увагою почала вилизувати задню лапу.

– Йди сюди! – крикнула Саї. – Глянь, що я принесла!

Задзвенів посуд.

Коли я вийшла, на столі височів вельми непоганий натюрморт з пюре, котлет і чогось зеленого. Звичний вигляд їжі обрадував, шлунок відгукнувся голодним риком.

– Їж давай, – Саї підштовхнула мене до столу. – Посуд треба назад віднести, інакше будуть лаяти.

Одразу ж з'явилася і Білка. Вийшла важно, як в ресторан, мазнула хвостом по моїх ногах і видала вимогливе «мряв!».

– Я і тобі принесла, – присівши, Саї погладила кішку і сунула їй під ніс блюдце з розім'ятою котлетою.

– Дякую! – вирвалося у мене.

Сподіваюся, мені не заборонять тримати Білку в гуртожитку. Інакше це буде зовсім сумно.

Сівши, я першим ділом запустила зуби в котлету. Нудота вже пройшла, і замість неї прийшов обіцяний голод.

– Да нема за що, – відмахнулася русалка, але за блиском в очах було видно, що їй

приємно.

– А чим ви крім навчання займаєтеся? – поцікавилася я, з ентузіазмом накинувшись на їжу. Дуже і дуже годну, до речі!

– Розваг тут особливих немає. Раз на місяць бали влаштовують, але там все ті ж обличчя. Всі один одному до смерті набридли. Тому кожен новачок як ковток свіжого повітря. Про тебе, до речі, вже питають.

– Хто?

– Та так. Цікаво ж, кого в цей раз ловці принесли.

– Які ловці?

– Ті, хто вишукують неініційованих псионіків по різних світах.

– А можна про них детальніше? – я завмерла з ложкою в руці.

Можливо, для повної картини саме цієї інформації і не вистачало! Значить, до мене в будинок увірвалися ловці? Ось так просто сперли людину з чужого світу?!

– Ой, та що там розповідати, – Саї зітхнула. – Вони відчувають коливання психокінетичної енергії. Якщо виникає неврахований сплеск – значить, з'явився новий псионік. Ловці йдуть за ним, вилучають і доставляють сюди.

– І яким чином?

– Через портал.

– В Академії є портали?

Я навіть жувати перестала, так хотілося почути відповідь! Але Саї, схоже, не відчула підступу.

– Авжеж, – вона граціозним жестом відкинула зелене пасмо, що впало на обличчя, – є один основний, в ректорській будівлі. Через нього, до речі, тебе і доставили. А другий на випадок непередбачених обставин десь в обсерваторії. Але доступ до нього тільки у міє Алрімаліля.