ПРОЛОГ

– А може, передумаєш? – Янка зробила такі жалісні очі, що я ледь не здалася. Зітхнула:

– Не можу залишити Білку на три дні.

– Ну попроси когось доглянути!

– Якщо знайдеш «когось» – дзвони! – я рішуче чмокнула подругу в щоку, звертаючи до свого дому.

Здавалося б, така дрібниця, забігти погодувати кота. Але в минулому році мою Білочку трохи голодом не зморили, і більше я ризикувати не хотіла. Хоча поїхати з друзями в триденний похід, відзначити здачу іспитів – вельми приваблива пропозиція. І Сергійко так на мене поглядав...

Білку я підібрала крихітним нещасним кошеням і за рік виростила до білосніжної пухнастої красуні. Думка про милу моську викликала посмішку.

Серце кольнуло тривогою, ніби наяву побачила пронизливі зелені очі. Навіть прискорила крок, відганяючи неприємні спогади: минулого разу, коли повернулася, здавалося, вона так докірливо дивиться, лежачи біля миски із залишками брудної води.

На сходи я злітала, відчайдушно переконуючи себе, що це говорить моє власне сумління. Ключ за традицією заїло – я давно просила хазяйку змінити замок, але у неї постійно не вистачало грошей, а мені не дозволяла, я ж всього лише знімаю квартиру. Чортихаючись, кілька миттєвостей боролася з ним, руки чомусь почали тремтіти.

Нарешті, чортів ключ повернувся, ручка, клацнувши, опустилася, і я відчинила двері, вриваючись у вузький коридорчик.

Назустріч вихором вилетіла Білка – я встигла побачити тільки її очі, як в голові продзвеніло:

«Ліз! Біжи! »

Так не буває. Кішки не розмовляють. Люди не володіють телепатією.

«Біжи ж!»

З кімнати долинув шурхіт, обливши гострим відчуттям небезпеки. Трохи нахилившись, я розставила руки, в думках відчайдушно закликаючи кішку, але боючись вимовити хоч звук. Зірвавшись з місця, Білка стрибнула на мої груди, я притиснула її до себе. Прислухалася.

В кімнаті хтось був. Я чула його, навіть їх – не менше двох. Напевно, чекали, коли закрию двері, щоб тихо... що зробити?

Від жаху по шкірі ковзнули мурашки. Намагаючись не привертати уваги, я обережно зробила крок назад, до виходу. Розгорнулася...

І забилася в сильних чоловічих руках. Погляд вихопив широкі плечі, довге зібране у хвіст волосся, зелені очі з дивними витягнутими зіницями...

– Мовчи, – шепнув незнайомець, перекривши мені рот долонею.

Я засмикалась, спробувала крикнути, з кімнати почулися кроки його спільників. І раптом все потонуло в яскравому спалаху.

Відчайдушно притискаючи до себе Білку, я заплющила очі. Голоси, гуркіт – все змішалося, закрутилося, уносячи в темряву.

*******

Друзі, я дуже рада бачити вас у новій історії! Вона вийшла легкою та веселою, то ж читайте із задоволенням!

Якщо ви вперше на моїй сторінці, не забудьте підписатися на автора та додати книги в бібліотеку, щоб не втратити їх.

Шановні читачі, я пишу російською мовою, це мова, на якій до мене приходять історії. Я намагаюся зробити переклад якомога гарнішим, але можу щось не помітити. Буду вдячна, якщо ви допоможете мені в пошуку помилок та неточностей. Усі ваші зауваження я ретельно опрацьовую.

Не забувайте підтримати книгу зірочками та коментарями, мені це неймовірно потрібно!