Глава 45 (1) від 19.09

Вночі їй знову наснився тайр із білим пасмом. Тепер він був у людській іпостасі, і Ріа замислилася, яка його сторона лякає її більше. Начебто звір страшніший. Там ікла, пазурі та вовни хоч греблю гати. У той же час його людський вигляд зовні не такий страшний, але чому ж від одного погляду на нього коліна готові зрадливо підкоситися?! Це якийсь магічний вплив? У серці зростав і множився дивний трепет, але водночас голову здіймав страх. Страх перед ним як перед чоловіком. Навіть із Гіліоном так не було. І це він ще навіть не намагається наблизитись і знаходиться на відстані.

Вони знову були біля знаменного дерева, проте тепер він був без жилетки. Ну так, все правильно, в ній же дірка від кинджала, та й кров не заважало б випрати. Загалом чоловік хизувався голим торсом і, здається, нітрохи цього не соромився. По його оголених грудях не струменіли смужки крові, та й рани на плечі не спостерігалося. Він стояв, притулившись спиною до стовбура і заклавши великі пальці за пояс штанів, і дивився у бік лісу. Мальовнича така картина: сильний хижак на тлі природи.

— Скучила? — перевертень не повернув голову, тільки перевів у її бік мерехтливий зелений погляд. — Давно не бачилися.

— Не так вже й давно, — пробурмотіла вона, вкотре безуспішно намагаючись активувати магію.

— Не намагайся даремно, тут твоя сила не діє, — сказав буденним тоном.

— Навіщо ти прийшов? Чому не даєш мені спокою навіть уві сні? — вона напружено вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, чого він хоче, про що думає.

— Це ти не даєш мені спокою навіть уві сні, — парирував він.

— Як це? Про що ти?

Тепер шатен повернувся до неї і склав м'язисті руки на грудях, водночас оглядаючи Ріану з голови до ніг, повільно, наче трохи ліниво. Тремтіння в її колінах посилилося, вона навіть відступила на пару кроків, паралельно відзначаючи, що одягнена в шкільну форму (тобто на ній штани, які обтягують ноги куди сильніше, ніж батькові), а погляд хижака ковзає по округлості її стегон, але потім знову повертається до обличчя.

— Не дивися так, я дивно почуваюся, — мовила схвильовано. — Здається, твоя магія тут чудово працює. Що ти зі мною робиш? Це якесь навіювання? Чи хочеш налякати, щоб більше не сміла проти тебе виступати? Але ж я все одно виступлю! — сказала, зібравши всю свою хоробрість. — Навіть якщо продовжиш залякувати.

— Залякувати? Виходить, ти так це сприймаєш? — його брова іронічно вигнулася. — Хіба я щось сказав чи зробив? — а зелені очі так і гіпнотизують.

— Ще чого не вистачало! Але навіть одного твого погляду достатньо… — почала вона.

— А що не так із моїм поглядом?

— Він усю душу з мене виймає.

«І змушує бачити в тобі не звіра, а людину», — додала подумки.

— Правда? — запитав зацікавлено.

«Ой, дарма я це сказала».

— Не знаю, що це за магія, але припини! — Ріана змусила себе відвести погляд, хоча це було не так просто.

— Тоді вчися добре і приходь, коли ми знову нападемо, — великодушно запропонував він. — Хочу знову відчути твою силу, вона така смачна.

— Звідки ти знаєш про моє навчання? — насторожилася Ріа. — Адже ти живеш за межами Шайтарії.

— Я зараз перебуваю у твоїй свідомості, тому багато чого знаю. Досягни нового рівня та покажи мені, на що здатна. Даю тобі місяць. Тільки… не дозволяй усяким недоумкам нишпорити по твоєму тілу, — його голос зазвучав жорсткіше. — І не ходи сама за межі академії.

— Що ти…

— У тебе є місяць… — пролунали його прощальні слова, і Ріана, зітхнувши, прокинулася.