Глава 44 від 16.09

Перше масивне зіткнення знаті та простолюдинів сталося наступного дня за сніданком, коли група старшокурсників відмовилася пропускати дівчат із Загону до їдальні. Мовляв, нехай чекають, доки нормальні люди поїдять. Хлопці з Загону в цей час були вже на полігоні (їхнє тренування почалося раніше, а дівчаткам дали невелике послаблення і дозволили прийти пізніше), тому вступитися не змогли. Ріана на рожен лізти не стала, стерпіла образу та пішла, забравши підопічних, не бажаючи вплутуватися в конфлікт і вирішивши подивитися, що буде далі. Зарано ще свій гонор показувати. Та й деканам скаржитися не стала, і без того уже їх замучила.

Однак під час обіду вона дуже пошкодувала про свою поступливість, бо ситуація повторилася. Ех, не можна було так, дала слабину, і зухвалі адепти тепер не злізуть. Аристократи заблокували вхід та оточили дівчат, відпускаючи не найвтішніші зауваження щодо їхнього надто вільного зовнішнього вигляду (ті були у формі, тобто у штанах).

— Посоромилися б у такому вигляді траплятися пристойним людям на очі, — сказав один. — Я не хочу їсти в компанії розпусних дівчат, які забули своє місце.

— Справді, чого з ними церемонитися? — сказав інший.

— Хм, а чому б не скористатися нагодою?! — раптом запропонував один із п’ятикурсників. — У деяких личка цілком гарненькі. Он та брюнетка дуже навіть непогана, — він кивнув у бік Нісси. — Якщо посидить під час обіду у мене на колінах, я не буду так уже проти.

— Тоді голова Загону моя, тим паче вона наполовину з наших, біла кістка, — ще один п’ятикурсник, чорнявий і жовтоокий, зміряв Ріану зацікавленим поглядом.

Ух як кулаки засвербіли підрихтувати його нахабну фізіономію…

— О, а я беру собі руду! — вирішив ще один, більш масивний, і підморгнув Лілі. — Вона досить апетитна. А потім можна разом скоротати вечір…

Все, це була межа. Так, Ріа спустила їм ранкове хамство, але нічого, ситуацію завжди можна виправити чи повернути на свою користь.

— Думаєте, впораєтеся з дикими кішками? — Ріана дістала з-за пояса кинджал і демонстративно провела язиком вздовж леза, намагаючись не порізатися, щоб не зіпсувати враження. — Ми вам не домашні кицьки, «бубонці» можемо і підрізати. І кудись засунути. Так, дівчатка? — запитала не оглядаючись, але відчуваючи, що ряди підопічних стуляються за спиною.

Звичайно ж, це був чистої води блеф. Зрозуміло, Ріа зовсім не збиралася діяти ТАКИМ ЧИНОМ, а от використати пару-трійку заклинань — так, і навіть дуже.

— А якщо не залізкою, то зубами точно відгризу! — підтримала гру Лілі з усією властивою їй войовничістю.

— Твій би рот та в мирне русло… — скривився здоровань.

— Що бовкнув? — уперед вийшов Пол, затуляючи собою зазнобу. За ним підтягувалася решта хлопців із Загону, яких тільки зараз відпустили з тренування. — Тобі твої слова назад у глотку заштовхати, зарозумілий виродку?

— Дивлюся, ви тут часу не марнували, — холодно промовив Том, стаючи поряд із Ітоном. — Вже й наших дівчат поділити встигли. Чи не багато на себе берете?

— Ми хоч і біднота, та гордість є, — до хлопців приєднався Рон. Інші повільно брали знахабнілих аристократів у кільце.

— Усім розійтися! Негайно! — гаркнув Мілтон, який, як виявилося, йшов слідом за чоловічим Загоном. — На вас, — він подивився на старшокурсників, що охаміли, — чекає серйозне дисциплінарне стягнення. — А ви, — погляд на представників обох Загонів, — за мною!

— Та-ак, справді Дика кішка, — пробурмотів жовтоокий, який накинув оком на Рію, і пішов. Здається, у неї з’явилося ще одне прізвисько.

Декан увійшов до їдальні та всадив підопічних за окремими від аристократії столами. Інакше кажучи, виділив їм власний кут. Обід пройшов напружено, а перед вечерею вийшла ухвала: відтепер члени Загонів відвідуватимуть їдальню лише в певний час, тоді, коли там не буде рядових адептів (і природно, вже після того, як ті завершать трапезу). Те саме стосувалося і візитів до бібліотеки. Також їм виділили для занять окреме крило з персональним входом, щоб не тинялися по всій академії. На стадіоні та полігоні існував ще більш жорсткий поділ за часом, плюс для Загону навіть спорудили власні роздягальні (спасибі магам-творцям).

У принципі, на таке рішення керівництва можна було й образитись, але Ріана чудово розуміла, що ректор намагається звести конфлікти до мінімуму, а для цього потрібно обмежити можливості зустрічей. Спочатку в неї жевріла надія, що молодь з різних станів може потоваришувати, але поки що замість співпраці виходить лише протистояння. Ну так, звичайно, простий народ посмів позаратися на лаври знаті, в академію завітав, куди раніше могли увійти лише «обрані». Ходить тут, сміє дихати з небожителями одним повітрям, а те, що скоро проливатиме за них кров, — це так, дрібниці, про які й думати не варто.

Увечері Ріа разом з Лілі вийшла в місто і зазирнула до магічної крамниці. Більше не було сил терпіти нічне хропіння підопічних, залишалася надія на якийсь артефакт, здатний уберегти від цієї напасті. І такий знайшовся! Тоненьке колечко, яке гордо іменувалося «Антихрап», захищало тільки від цих специфічних звуків, але пропускало всі інші, що робило його набагато кориснішим за звичайні вушні затички, які не пропускають взагалі ніяких звуків.

Хто знає, що може статися, і якщо командир Загону буде спати і нічого не почує... Загалом, відваливши за цю корисну штуковину майже всі гроші, Ріана все ж таки залишилася задоволеною і тут же надягла її на палець. Лілі ж подібний артефакт потрібен не був: вона зазвичай засинала майже миттєво і спала як убита. А зараз пішла з Рією так, за компанію, ну і щоб трохи місто подивитися.