Глава 39 (2) від 28.05

Ріа м'яко погойдувалася в такт музиці, почуваючи себе в обіймах Тома досить комфортно. Він не дозволяв собі зайвого, не притискався без потреби і не оглядав надто відвертим поглядом, тому навіть не виникло думки втекти чи відсунутися подалі.

– Дякую, що організувала цей вечір, – ледь помітно всміхнувся хлопець. – Хлопцям та дівчатам потрібно було розслабитися перед тим, що на них чекає у майбутньому. Та й знайомитися краще у невимушеній обстановці.

– А я тобі дякую, що заступився перед хлопцями.

– Ми тепер колеги і в рівному становищі, – знизав плечима він. – Хоча я й не схвалюю дівчат на полі бою. Вас треба оберігати, а не виставляти на передову.

– А якщо ми самі хочемо брати участь? – примружилася вона. – Якщо є і сили, і бажання?

Це був тест, щоб виявити реальне ставлення до жінок. Простенький такий, але на подібних питаннях найчастіше хлопці й програють.

– Якщо самі хочете, то це зовсім інша річ, – сказав спокійно. – А от насильно кидати у бій…

Все, цього було достатньо, щоб зрозуміти: вони точно спрацюються!

Ще кілька танців по черзі то з Роном, то з Томом дозволили і справді відчути себе ближче до цих хлопців. Вони дуже різні, але відчувалося, що обом можна довіритися. Ну так, адже вони страхуватимуть її життя. А добре Мілтон постарався, добираючи керівний склад!

Коли танці добігли кінця, народ почав поступово розсіюватися. Трійки активно продовжували знайомитися. Дехто рушив до казарм, дехто вирішив ще прогулятися.

– Даємо ще півгодини і сурмимо вечірній збір, – підійшов до командирів декан-бойовик.

Під «сурмимо» він мав на увазі браслети, які роздали всім членам загонів. Ці артефакти починають мерехтіти, коли начальство вимагає терміново зібратися у казармах чи на полігоні. Чудова ідея, треба сказати: не бігати ж за кожним по всій академії. А незабаром їм ще й артефакти зв'язку видадуть.

Загалом, поки хлопці та дівчата насолоджувалися товариством одне одного, Ріана могла приділити час самій собі, тому що Мілтон потягнув Тома і Рона на чоловічу розмову, але чомусь час від часу поглядав у її бік. І все б нічого, але Рії здавалося, що за нею спостерігає ще хтось. Такий неприємний липкий погляд, який ніби забруднює. Може, просто уява розігралася?

І тут червоноволосий глянув кудись їй за спину, після чого відвернувся і більше не дивився.

Ріана обернулася і побачила Рандела, що поступово наближався. А ще виникло відчуття, що Мілтон здав вахту, а захисник прийняв.

Декан ковзнув поглядом по її сукні та промовив:

– Шкода, що вас не було на спільному святі. Вам дуже пасує це вбрання.

Усього кілька слів, а як приємно.

– Дякую, це Ламія постаралася, – не могла не всміхнутися Ріа. – А ви без мантії! – вона вказала очима на його вечірній костюм, в якому він був схожий на істинного аристократа, що тільки-но вийшов з вітальні роскішного особняка. І так йому це пасувало…

– Ну, не завжди ж мені бути грозою адептів, іноді треба згадувати, що я теж людина, – він знизав плечима і теж трохи всміхнувся.