Глава 39 (1) від 19.05

Поки вони йшли до полігону, замкомандира розповідала, що хлопці та дівчата вже знайомляться.

– Чекала я на тебе, чекала, щоб почати, але народ хвилюватися почав, тож і дала відмашку. Чого даремно час витрачати? – Лілі поправила рукав сукні. – А ти он чого зникла, через цього…

– Дякую, що підстрахувала. Ти мене шукати пішла?

– Ну так. Тебе в казармах не було, коли ми чепурилися. Думала, може, у керівництва затрималася, а тепер одягаєшся. Або ще чогось. Взагалі-то Том із Роном збиралися шукати, але я відмовила, – повідомила напарниця. – Сама хотіла.

– До речі, як тобі твої охоронці? Сподобалися? – підморгнула Ріана.

Переглядаючи списки команд, вона побачила, що Лілі дісталися Пол Ітон та Кіт Ліндон, ті два хлопці, які заступилися за Рію перед купкою незадоволених адептів.

– Ай, командире, не питай, я і без того вся червона… – відмахнулася замком.

– Так-так, і хто з них? – не відставала Ріана.

– Ну Пол, ясна річ! – зізналася дівчина. – Він такий… великий, сильний, надійний… А то що не хлопець, то дрібнота всяка траплялася, а цей…

Так, ці двоє – просто ідеальна пара.

– Тоді щастя вам та любові. Тільки що ж із Кітом робитимете? – Ріа ледве стримувала усмішку.

– А що з ним робити? Він собі і без того когось надибає, не маленький. Ну, я побігла, – вони якраз підійшли до імпровізованого майданчика, прикрашеного кольоровими вогниками, і Лілі пірнула в обійми Пола, який явно на неї чекав. Еге ж, вони і справді виглядають дуже гармонійно.

Ріа трохи здивувалася, як двоє майже незнайомих людей могли так легко знайти спільну мову, а от вони з Гіліоном знають одне одного стільки років, а порозумітися ніяк не можуть.

– Про що замислилася, пані Мисливице? – Том стояв зовсім поряд, а Ріана навіть не помітила, як він підійшов.

– Про сумісність душ, – туманно відповіла вона.

– Пропоную краще подумати про сумісність тіл! – вигукнув Рон, що виник з нізвідки. – Айда танцювати! Чур я перший, ти з нею ще наспілкуєшся, командире, – Бартон схопив Ріану за руку і повів до народу, що веселився.

Давно їй не було так легко на душі. Замкомандира буквально випромінював тепло та світло й охоче ділився ними з оточуючими. Це був якийсь дикий танець, від якого захоплювало дух. Ріа сама не помітила, коли почала сміятися. Хлопці й дівчата навколо теж танцювали, хто як умів, особливо приніс задоволення вигляд Лілі, що танцювала з Кітом, який був нижчий за неї на пів голови, та й за комплекцією рази у два субтильніший.

Декан Мілтон сидів на одному з верхніх рядів нерухомою статуєю і спостерігав за підопічними з кам'яним виразом обличчя. Зрозуміло, що йому не за статусом танцювати поряд з адептами, але чомусь захотілося розворушити і його.

– Не варто лізти на рожен, – Далтон, ніби прочитавши її думки, поцупив Ріану у Рона, а тут і повільна музика заграла, так що шалені танці переросли в дуже романтичні.