Глава 38 (1) від 28.04

Відчуваючи себе гарною і доглянутою, Ріа йшла до полігону в дуже піднесеному настрої, поки її не поцупили і не притиснули потоком магії до стіни комори. Ну от чому на будь-яких інших хлопців у неї миттєва реакція, але коли справа стосується Гіліона, тіло не спрацьовує відразу, ніби він уже як хворий мозоль: начебто шкідливий, але свій, рідний.

Блакитні очі Тайріса-молодшого палахкотіли люттю, губи стиснулися в тонку лінію. Він повільно наближався, ніби намагався налякати цією повільністю. А магією сильно припечатав, так просто не вирватися. Не дарма на четвертому курсі навчається.

– Ти розумієш, що наробила? – хлопець сердився, дуже сердився, але паралельно обмацував Рію поглядом. – Убралася, причепурилася... А завтра відправишся на корм монстрам?!

– Не завтра, нам дадуть час на підготовування, – буркнула вона і зіщулилася. Занадто близьке сусідство Гіла нагадувало вечір після вилазки, а на тілі досі ввижалися дотики його рук і губ. – Будь ласка, не підходь.

– А якщо підійду, що робитимеш? – він наблизився, ще й майже навис, змусивши притиснутися потилицею до стіни. – Знову несподівано приголомшиш заклинанням, а потім заховаєш у кущах?

Сильно образився, досі нагадує. І хоча саме так і хотілося вчинити, але Ріана чудово розуміла, що тепер він цього не дозволить. Доведеться або спробувати домовитися, або вступити в бій, благо накопичувач на пальці є. І нехай на шум збіжаться магістри і все це виллється в скандал, але безкарно себе обмацувати вона більше не дозволить.

– Гіле, будь ласка, відпусти. Вибач, але мені неприємні твої дотики… і поцілунки також. Дуже неприємні, – Ріа намагалася говорити твердо, хоча тіло охопив озноб, а серце билося все частіше і частіше. – І в тебе є наречена, якій буде прикро дізнатися, що ти намагаєшся залицятися до іншої.

– Ти не інша, ти – це ти! І я ніяк не зрозумію, як ти можеш ставитися до того, що сталося, так спокійно?! – він нахилився ще нижче, і тепер його очі були зовсім близько від очей Ріани. – Диво, що ти повернулася з цього дурного рейду, але хто сказав, що наступного разу пощастить так само?

– Ти думаєш, мені не страшно? – з гіркотою спитала вона, але погляд не опустила. – Гіле, дякую, що викликав допомогу того разу. Ти врятував не тільки мене, а й…

– Та яка мені справа до всіх них, коли ТИ могла не повернутися? – він ударив кулаком у стіну. – Ну навіщо ти туди пішла? Чому я тебе не зупинив?

Гіліон ще деякий час біснувався, виплескуючи лють, а в Ріани не піднімалася рука його відштовхнути чи атакувати заклинанням. Було і боляче, і шкода, і гірко.

– Я витягну тебе звідси. Ти не зобов'язана…

– Ні, Гіле, ти не зможеш, – хитнула дівчина головою. – І не мусиш, інакше й сам постраждаєш: відкрито йти проти Ради дуже небезпечно. Будь ласка, відпусти, не рви мені душу.

– Ти сьогодні… дуже гарна… – сказав він, глитнувши, ніби не почувши її промови. – І така…

– Гіле, ні, – вона поклала долоню на його губи, що поступово наближалися. – Ми обидва шкодуватимемо, і твоя наречена теж.

Проте, здається, згадка про наречену його не тільки не остудила, а навіть розлютила.