Глава 37 (2) від 25.04

От було б чудово, якби захисник залишився і хоч трохи провів час зі своїми підопічними… Хто знає, раптом із Ранделлом можна було б навіть потанцювати. Але ні, йому вже час повертатися і доглядати за високородними адептами. Натомість для підтримки дисципліни простого люду ректор відрядив декана Мілтона. Ну от, тепер уже точно не розгуляєшся, але це все ж таки краще, ніж взагалі нічого.

Коли Ріа збиралася зайти в казарму, дівочий щебет з якої чувся навіть на вулиці (ну не можуть юні чарівниці збиратися на танці в гордій мовчанці), до неї прилетів магічний вісник. Розкривши послання, вона всміхнулася і кинулася до однієї з альтанок замкового парку.

– Ламіє! – видихнула Ріана, коли подруга, вбрана в дуже гарну сукню блідо-жовтого кольору, виступила назустріч.

– Як ти? – оглянула її Мія. – Зовсім з тебе хлопця зробили, – поскаржилася вона і кинулася обійматися.

І Ріа, не стримуючись, уклала подружку в міцні обійми. Так, ось та людина, яка завжди підтримає і зрозуміє. І кого вона завжди підтримає у відповідь.

– До речі, дуже мила форма, – буркнула Ріана. – Набагато краща, ніж батьківські обноски. І черевики добротні, по деревах буде зручно лазити.

– Хто про що, а ти про лазання по деревах, – похитала головою Ламія і взяла з лави згорток. – Ось, як і обіцяла, сукню тобі для сьогоднішнього вечора привезла.

– Сподіваюся, щось простеньке? Не хочу особливо вирізнятися серед своїх.

– «Свої» для тебе – це ми з Гіліоном, а не сільські хлопці й дівчата. Ти не повинна забувати, ким є насправді і що накладає на тебе походження батька, нехай твоя мати і з простих, – у голосі Мії прослизнули суворі нотки. – Хоча я, зрозуміло, нічого не маю проти твоїх підопічних та абсолютно не схвалюю того, як із ними вчиняють. Але все так, як ти просила.

Рії так хотілося побалакати з подругою ще, але попереду купа справ до церемонії, та й потрібно привести себе до ладу.

– Міє, не хочу здатися тобі надто нахабною, але... Чи можна скористатися купальнею в твоїй кімнаті? Тільки сьогодні, більше не попрошу. А то в мене зараз два десятки дівчат товпляться і готуються до свята, а часу залишилося не так багато.

– Звичайно, йдемо.

І зараз Рії було абсолютно начхати на косі погляди мешканок гуртожитку.

Кімнату Мії вона залишала у ніжно-рожевій сукні зі сріблястим мереживом. Крій досить скромний та витончений, але створює дуже ніжний образ. Оглянувши себе в дзеркалі, Ріана навіть засумнівалася, чи підходить він її жвавій та бойовій натурі. Але Ламія тільки всміхалася та укладала її довгі біло-сріблясті пасма м'якими хвилями і закріплювала невеликими шпильками. І от тепер, крокуючи коридором жіночого гуртожитку, Ріа ловила на собі не зневажливі погляди, а заздрісні. Ні, все ж таки спадкоємиця Тайрісів і без магії чарівниця на всі руки.

– Гарного тобі вечора, – всміхнулася Мія, роблячи контрольний огляд оздоблення Ріани.

– І тобі, – повернула їй усмішку Ріа. – Підкори якнайбільше старшокурсників і вибери серед них найгіднішого кандидата в чоловіки.

«Цікаво, а де ж мій кандидат і єдиний обранець? Та й чи існує він взагалі?!»