Глава 37 (1) від 03.02

Вітальна церемонія проходила в актовому залі з усією можливою урочистістю. Викладачі півколом сиділи в глибині сцени, а ближче до глядачів стояв масивний постамент, куди піднімався той, хто говорив. Адепти були одягнені у форму, хоча перед святом переодягнуться у свої найкращі вбрання. Зараз хлопці й дівчата із заможних родин сиділи у зручних кріслах і кидали на сцену нудьгуючі погляди. Ну зрозуміло, їм хочеться якнайшвидше закінчити офіціоз і почати веселитися.

Зате хлопці та дівчата із Загонів зовсім не нудьгували, бо сидячих місць їм не надали. Вони теж чекали завершення урочистого заходу, але з дещо іншої причини (багато хто банально втомився стояти), хоча, зрозуміло, всім їм теж хотілося взяти участь у святкуванні.

– Радий вітати вас у стінах Дайлірської Академії Магії, – розпочав церемонію ректор.

Він говорив не дуже багато, але по суті, потім передав слово деканам, а ті, у свою чергу, магістрам. Потім голова академії знову взяв слово і повідомив, що тепер у адептів з'явилася приємна компанія у вигляді цілої низки смертників (зрозуміло, Ранделл-старший говорив все це іншими словами і в набагато більш позитивному ключі), а тому просив утриматися від конфліктів і не влаштовувати на території замку поле бою.

Обличчя юних аристократів відразу стали дуже «натхненними» і свідчили, що вони, звичайно ж, приймуть хлопців і дівчат із Загонів дуже і дуже «гостинно». Ріа навіть уявила, який після їхньої «привітності» може бути збиток і скільки роботи додасться працівникам лазарету. Тут все буде навіть гірше, ніж у звичайному житті, бо всі вони замкнені на обмеженій території, де складно розминутися, особливо якщо потрібно туди, куди й опоненту.

Завершив офіційну частину високий шатен досить приємної зовнішності, який виявився княжим спадкоємцем. Кінар Зіріс передавав найкращі побажання від батька князя і казав іще багато всяких пишномовних фраз, от тільки його темні очі ясно говорили, що він насправді думає і про присутніх, і про власні брехливі слова. Раптом Ріані навіть здалося, що він виділив її поглядом з натовпу, і від цього навіть морозець по шкірі пройшов.

А потім було загальне розчарування. Точніше, розчарування стосувалося лише хлопців та дівчат із Загонів, бо на свято їх не покликали. Мабуть, молодому князеві, який був там почесним гостем, зовсім не кортіло провести вечір у компанії черні.

Але народ із Загонів довго сумувати не став і вирішив влаштувати собі власне свято. Музика звучала досить голосно, тому проблема залишилася за малим: знайти потрібне місце. Таким обрали полігон. А що? Місць для глядачів повно (є де присісти, якщо захочеться перепочити), земля під ногами гладка, без горбів чи вибоїн (руки-ноги залишаться цілі), та й охоронець виявився не проти. Особливо після того, як Ріа скористалася авторитетом декана Ранделла, який і справді ненадовго зазирнув і підтвердив, що дає добро на веселощі молоді. А Ріані він шепнув, що йому дуже шкода, і вибачився за таке скотське ставлення з боку княжого сина.