Глава 35 (1) від 23.01

М-да, Ріа, звичайно, очікувала, що жіночому загону частенько доведеться одягатися в тренувальну форму для занять на полігоні, але щоб і повсякденна форма також складалася з куртки з емблемою академії, блузи та штанів… Це зайвий раз доводить, що за жінок їх тут не вважають, так, підніжний корм для тварин.

Як виявилося, більшість дівчат у Загоні одягли штани вперше, і їм було дуже некомфортно.

– Я ніби голяком ходжу. Як же так, без спідниці? – стурбовано обмацувала себе одна.

– Срамота яка, так ноги виставляти… – голосила інша.

Лілі почала їх підбадьорювати і говорити, що так набагато зручніше «заїхати хахалю по бубонцям», та й тікати потім від його друзів теж. Загалом, ділилася багатим життєвим досвідом під дружне дівоче хіхікання.

Поки дівчата звикали до нового образу, Ріана з трепетом розглядала темно-сірий плащ, що зовсім несподівано опинився в її згортку. Отже, декани все ж таки вважають, що в неї дістане сил ним скористатися... Чесно кажучи, обновку захотілося випробувати вже зараз, але вона тверезо оцінювала свої досягнення: поки що зарано, їй ще тренуватися і тренуватися.

І хоча розповідям Лілі про її бойову діяльність проти дуже нав'язливих кавалерів багато хто щиро посміхався, але з розмов стало зрозуміло, що більшість дівчат бійки бачили тільки в місцевих тавернах і максимум, на що були здатні, – це вчепитися у волосся суперниці або обігріти дуже вже нав'язливого залицяльника калаталкою. Так, з ними доведеться попрацювати набагато більше, ніж можна було очікувати.

Далі вони вирушили до бібліотеки отримувати підручники. Спочатку всьому Загону книг давати не хотіли, плануючи обмежитися лише керівною верхівкою, але Ріа вибила і книги, хоча б одну на двох, і письмове приладдя. Для цього довелося знайти декана Ранделла та роз'яснити сутність проблеми. Зрештою він хоч і був зайнятий підготуванням до урочистої церемонії та наступного вітального вечора, але віддав необхідні розпорядження та попросив, щоб главам Загонів не ставили перепон та забезпечували всім необхідним.

Повернувшись до жіночої обителі, Ріа простежила, щоб усі акуратно склали отримані речі, хоча деякі дівчата дивилися на книги як на заморські дива.

– Читати-писати вмієш? – запитала вона в однієї.

– Зовсім небагато. Ім'я своє зможу, скільки років…

І таких було не менше половини! Дехто взагалі нічого не вмів. Ну, власне, чогось такого Ріана й чекала і поставила в пару з мало навченими дівчатами тих, хто хоч якимись знаннями володів, а двох, які книг у вічі не бачили, взяла собі й Лілі.

Залишивши Загін під наглядом замкомандира, Ріана попрямувала до чоловічих казарм, щоб запитати у Тома, чи передав йому Мілтон розподільний список. Дуже вже дівчатам хотілося якнайшвидше дізнатися, хто з хлопців за кого відповідає, щоб почати знайомитися з охоронцями вже сьогодні, на вітальному вечорі. Вона чудово розуміла їхнє нетерпіння і навіть раділа, що нагору вийшла їхня жіноча сутність і на якийсь час перекрила страх перед майбутніми баталіями.

Рії залишалося зовсім трохи до заповітних дерев'яних дверей, коли з десяток хлопців заступили дорогу. Хлопці з прищуром оглядали її чоловічий костюм і цокали язиками.

– І ось через це нас смикнули з рідних будинків? – почав один.

– Сама кашу заварила, а ми тепер розхльобуй? – продовжив інший.

– Я не для того п'ять років у майстра корчився, щоб опинитися тут, – висунув претензію третій.

– І вам добрий день, – Ріана дуже пошкодувала, що залишила кинджал у тумбочці. Все, відтепер завжди потрібно носити його з собою, навіть у їдальню.