Глава 32 (1) від 08.01 (2)

Замкомандира наблизилася і подивилася на Рію з висоти немаленького зросту. Лілі була на пів голови вища і мала ширшу кістку. Міцна, сильна, надійна, саме такими були перші враження. Цікаво, як покаже себе в бою.

Ріана зробила пробний випад, суперниця ухилилася, ще один випад, та знову втекла від удару. Добре. Тепер можна спробувати додати трохи магії. Занадто старатися Ріа не збиралася, бо чудово розуміла: рівень магії у дівчини нижчий, та й у битвах вона навряд чи брала участь.

Ось так, потроху орудуючи і руками, і магією, Ріана виснажувала противницю і робила висновки щодо її бойових навичок. Лілі, безумовно, була фізично сильна і дуже розраховувала на цю силу. Варто пропустити бодай один її удар – і можна не зібрати зубів. Ріа ж брала швидкістю і гнучкістю, не дозволяючи доторкнутися до себе, але відважуючи несильні тумаки, коли встигала дотягтися до суперниці.

З магією все було приблизно так само. Замкомандира намагалася бити досить потужними потоками, від яких Ріа ховалася за щитом, у свою чергу завдаючи серію не дуже сильних атак, від більшої частини яких Лілі встигала закритися, хоча деякі все ж таки пропускала. При цьому Ріана намагалася не відволікатися на битву хлопців, хоча з їхнього боку палахкотіли магічні спалахи.

Ні, все ж таки ця дівчинка велика розумничка! Їй би швидкості та спритності додати – і хоч завтра в бій. Ламія б уже давно вийшла з ладу, будучи за вдачею ніжною і миролюбною. Та й взагалі, жінки до мордобою не привчені. Хіба що невірного чоловіка качалкою довбануть, та й то, тут дивлячись який чоловік попадеться. Є такі кобелі, що самі прибити можуть і ходять наліво, зовсім не ховаючись.

– Дуже непогано! – проголосив Мілтон і зупинив бій.

Ріані стало цікаво, як упоралися хлопці. Хм, чого й слід було чекати. Рон добряче захекався і виглядав роздратованим, але не злим, а Том втілював сам спокій і стриманість. Командир навіть не спітнів, а про нещодавні фізичні навантаження свідчили лише груди, що занадто часто здіймалися. У повітрі відчутно фонило залишками його магії. Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, хто здобув перемогу.

– Перейдемо до випробувань? – запропонував Ранделл і підняв руку.

– Так. Мабуть, почнемо, – Мілтон зробив схожий жест – і з землі почали з'являтися невідомі монстри. Вони виглядали не так страшно, як ті, з якими довелося зіткнутися Ріані, але й у  них було приємного мало.

Як вона тепер знала, ці чудовиська були покликаними та підкорялися волі закликачів. Ні, зрозуміло, Загону не потрібно нападати на деканів, щоб розвіяти тварин, необхідно об’єднатися і боротися. Однак зараз перед ними не ілюзії, які завдають невеликої шкоди, а цілком матеріальні страхіття, що можуть неслабо поранити. Тож жарти скінчилися, потрібно включати магію на повну.

– Ну що, командире, повоюємо? – запитала Лілі без глузування і повернулася до тварюк.

– Повоюємо! – відповіла Ріа і викосила першу лінію супротивників.