Глава 31 (2) від 07.01

Збираючись відходити до сну, Ріана звернула увагу, що тепер у гуртожитку не так тихо та спокійно, як раніше. Спеціальне крило, в якому розміщувалися абітурієнтки, гуло від жіночих голосів, так що доглядачці довелося втихомирювати надміру збуджених дівчат.
Вранці її знову чекали тренування з Ранделлом, які хоч і були не набагато легшими, ніж у Мілтона, але проходили в більш комфортній психологічній обстановці. Ось із цим деканом вона навчалася б і навчалася...
А адепти все прибували, і їхні невдоволено-зневажливі погляди множилися. Ніхто Рію поки не зачіпав, але хлопці й дівчата явно не розуміли, що якась обірванка забула в такому святому місці. Однак вони самі поки що не були повноцінними адептами, а тому важничали не так сильно, як обов'язково почнуть, варто їм тільки вступити.
За словами Ранделла, сьогодні її остання ніч у гуртожитку. Завтра вона має переїхати до нових казарм, створення яких напередодні було завершено. Останні години перебування в розкоші були особливо цінними, тому Ріа перед сном не менше двох годин відмокала в купальні, потім ходила босоніж по килиму і валялася на м'якому ліжку. Просто лежала, намагаючись розслабитись і ні про що не думати.

Вранішнє заняття зазнало деяких змін, тому що сталося те, чого Ріана одночасно і чекала, і побоювалася: прибули перші члени Загону. Вона якраз завершила розминку з Ранделлом, коли на полігон вступив Мілтон, за яким слідувала примітна трійця: дівчина і два хлопці. Ріа напружено стежила за їх наближенням, далеко не відразу помітивши, що навіть стиснула руки в кулаки. Як майбутні друзі по зброї її зустрінуть? Що скажуть?
– Пан Міртан Ранделл, голова захисників і ваш другий декан, – бойовик, звісно ж, почав знайомство з начальства.
Срібноокий був привітний і побажав новоприбулим успішного навчання, але його уважний погляд свідчив, що він промацує нових адептів магією.
– Пані Ріана Дайне, голова жіночого Загону смерті, – представив її бойовик, чи то навмисно, чи то просто автоматично назвавши «пані», а не просто «адепткою».
Вона стримано обвела поглядом кожного з потенційних колег, але потім все ж таки ледь помітно всміхнулася і кивнула.
– Лілі Грендсон, заступник командира жіночого загону, – червоноволосий указав на руденьку дівчину, в якої проте не спостерігалося ластовиння, а шкіра була досить смаглявою. Вона, як і Ріа, одягла чоловічий одяг і явно почувала себе в ньому цілком комфортно. У її зелених очах не було невдоволення чи зневаги, лише цікавість.
Лілі у свою чергу оглянула Ріану і теж кивнула. Добре, не балакуча і вміє тримати себе в руках.

– Том Далтон, командир чоловічого загону, – Мілтон глянув на високого хлопця із зализаним назад попелястим волоссям. Тонкі риси обличчя й у міру мускулиста, але водночас витончена постать видавали у ньому домішки аристократичної крові. Та й поводився він відповідно: тримався спокійно, трохи по-господарськи, а в погляді була присутня твердість. – Він, адептко Дайне, тепер ваш найкращий друг, можна сказати навіть брат. Рівень магії помаранчевий.