Глава 29 (2) від 30.12

– Так, я буваю у вигляді звіра, але не тільки. А зараз… – він різким рухом розкрив безрукавку, оголюючи м'язисті груди. Від глибокого порізу в районі плеча по гладкій шкірі струменіли бордові струмки, та й на тканині виднілися бурі вологі плями. – Подивися, я такий самий, як ти. У мене тече кров, я можу отримати рану. І померти також можу. Чи ти любиш завдавати іншим біль?

Подібна заява збентежила. Його послухати, так Ріана садистка, яка образила бідне і ні в чому не винне звірятко. Однак слова обурення завмерли у неї на вустах, коли чоловік присунувся ближче.

– Н-не підходь! – вона виставила вперед руку і знову позадкувала, але відчула, що уткнулася спиною в дерево. – Як ми знову тут опинилися? Чому магія не працює? І де всі інші?

– А хіба нам потрібен ще хтось? – він провокаційно всміхнувся, але жилетку все ж запахнув назад.

– Ти не відповів! – Ріа нервувала все більше, але була готова зчепитися з ним у рукопашну, якщо чоловік раптом виявить агресію. Може, пощастить повернути батьківський кинджал і використати за призначенням, якщо магія слухатися відмовляється?!

– Я увійшов до твоєї свідомості за допомогою цього, – у його пальцях блиснула її довга біла волосинка. – Запозичив тоді в тебе.

– Увійшов до свідомості? Що за нісенітниця?!

– Я б не називав це нісенітницею, – він зробив ще крок.

– Ні, це все сон! Так, звичайно! Лише сон, просто жахливий сон, нічого більше, – примовляла вона, не бажаючи вірити тому, що відбувається.

– Сон, ти думаєш? – підняв брову він. – Можливо, це наше майбутнє? Чи дійсність? Знаєш, що відбувається з тими жінками, котрі потрапляють до нас? І чому ми так робимо… – тепер його голос звучав зловісно. – А хочеш дізнатися?

– Хочу! – вигукнула Ріа, нерви якої були натягнуті до краю, і сіла на ліжку, прокинувшись. Серце стукало як шалене, груди здіймалися в такт нерівним схлипам, які були зараз її диханням.

«Ні, треба повернутися і дізнатися, що він хотів сказати. Потрібно додивитися сон!» – подумки бурмотіла вона і всіма силами намагалася знову заснути. Крутилася, збивала подушку, але сон не йшов, зате думки носилися туди-сюди, стикаючись одна з одною. Що це було? Дурна фантазія? Залишкові спогади після пережитого стресу? Або... в її свідомість і справді проліз хтось сторонній і ворожий? Нарешті вона забулася в неспокійній напівдрімоті, де на неї хтось нападав, вона від когось відбивалася, але чіткої картинки не було, лише незрозумілі напіврозмиті образи.