Глава 26 (2) від 22.12

– Я Сіон Лайт, заходьте будь-коли. Мій лазарет завжди у вашому розпорядженні, – привітно запропонував він. – Особливо після таких тренувань.

– Дякую, матиму на увазі, – не стала відмовлятися вона, але дала собі зарок отримувати якнайменше травм.

Тим часом Мілтон зібрав розкидану по майданчику зброю і повернув Ріані арбалет і батькові стріли, а решту забрав із собою. Прикладник і цілитель теж пішли.

– Декане Ранделл, коли адептка Дайне приведе себе до ладу, проводіть її до джерела: їй потрібно поповнити сили і зарядити накопичувач, – розпорядився ректор, а потім повернувся до Рії: – Що ж, ласкаво просимо до академії!

Вона всміхнулася, щиро й тепло, а чоловік раптом простягнув руку і погладив Ріану по голові, після чого прикрив очі, відвернувся і пішов геть. От і все. Йому не знадобилося жодного слова, аби нагадати, що радіти особливо і нема чому. Усмішка повільно сповзла з обличчя. У цю мить вона зрозуміла його почуття. Вони були ті самі, що й у самої Рії, коли вона згадувала, що їй доведеться вести на можливу загибель стільки народу.

Ех, бідний ректор. Бідолашні декани Мілтон і Ранделл, Ріана та хлопці з дівчатами із загонів.

– Батько… – почав захисник, проводжаючи Рію з полігону. – Ми всі для нього як рідні діти. Він переймається кожним. Мені здається, так і має відчувати себе голова академії. Думаю, якщо колись моїй скромній персоні доведеться зайняти цю почесну посаду, я почуватимуся так само. Та вже й зараз почуваюся…

– Я знаю, – погодилася вона, хоча, зрозуміло, навіщо декану знати думку якогось дівчиська. – В мені піднімаються ті ж відчуття, коли думаю про членів Загону.

– Тоді з вас вийде добрий командир, я певен.

Он як, він впевнений. Навіть сама Ріана переймається, чи зможе стати гідним головою Загону та вберегти життя дівчат. Хоча, може, саме цього їй і не вистачало? Того, щоб хтось у неї вірив, а не ганив чи просто співчував.

Як би там не було, випробування пройдено. Ректор і декани побачили, на що вона здатна вже зараз, на момент вступу, а Ріа зрозуміла, що ще стілького не знає і поки що не вміє. Взяти бодай володіння мечем. Було б дуже корисно освоїти і це мистецтво, а ще, наприклад, попрактикуватися в стрільбі верхи на коні. Ріана поки навіть їздить не дуже швидко, не кажучи вже про те, щоб нормально прицілитися і при цьому втриматися в сідлі.

І, звичайно ж, дуже врадував рівень сили та можливість його підвищити. Навіть голова академії був приємно вражений. За його словами, у роду Дайне так і має бути. Значить, нехай не батько, але вона доведе, що на її сім'ю треба зважати! Однак... Хто знає, що сталося тоді, півтора сторіччя тому?! Можливо, тепер Ріа привернула до рідного джерела та відкинутого суспільством сімейства занадто багато уваги і зробила тільки гірше?!