Глава 22 (1) від 11.12

Прибуття в Дайлірську академію магії було тихим та спокійним. Ніхто їх не зустрічав ні з вітальними промовами, ні з гнівними, тож можна було спокійно слухати пояснення декана, який влаштував новій адептці коротку екскурсію ДАМом. Не було сумнівів, що повторювати двічі він не стане, тому Ріана намагалася все запам’ятовувати та з цікавістю розглядала темно-сірі кам'яні стіни старовинного замку, де, якщо пощастить вижити, їй доведеться провести три дуже непрості роки.

Чим ближче вони підходили, тим більшим і масивнішим здавався будинок академії, в якому було чотири поверхи, якщо не рахувати чотирьох бічних веж, що височіли ще на три поверхи. Праворуч окремою будівлею йшов чоловічий гуртожиток, ліворуч – жіночий. Полігон, стадіон та господарські будівлі (у тому числі й стайня, куди вони відправили коней) розташовувалися за замком. Там же, на задньому дворі, кипіла робота над створенням жіночих та чоловічих казарм для Загонів смерті. Чого й слід було чекати: їх поселять далеко від елітних адептів, щоб навіть одним повітрям з ними не дихали, та ближче до тренувального майданчика. Але, зрозуміло, не в їхньому положенні говорити про дискримінацію, тому потрібно просто прийняти те, що дають.

У коридорах замку було тихо і безлюдно, з їдальні не долинало ароматних запахів, магічні вогні горіли на мінімумі – відразу зрозуміло, що тут ще канікули. Однак незабаром все зміниться: з'їдеться народ, почнуться випробування для вступників... і академія задзвінчить безліччю голосів.

Освоїлася Ріана досить швидко, і це з урахуванням великої кількості сходів та переходів. Так, крім навчальних аудиторій на першому поверсі розташовувалися просторий актовий зал і їдальня, на другому – лабораторії, третій окупувала велика бібліотека, а четвертий перебував у розпорядженні ректора. Чотирма вежами завідували четверо деканів, які зайняли верхні поверхи, і магістри, що задовольнялися нижніми. Загалом для кожного знайшовся свій куточок, а на території факультету цілителів був навіть невеликий лазарет.

Якщо відкинути сумні думки, то Ріа цілком могла почуватися щасливою, бо йшла не кам'яною підлогою в'язниці з заґратованим вікном, а досліджувала багато оброблені зали загадкового замку, куди так прагнула потрапити.

До жіночого гуртожитку вона входила з особливим трепетом, тому що обстановка тут нагадувала оздоблення будинку Тайрісів. Килимові доріжки, гобелени на стінах, витончені меблі… все дихало розкішшю. Так, люблять аристократи своїх дітлахів, дуже люблять. Загальна вітальня на першому поверсі обладнана каміном, перед яким розстелений пухнастий килим і півколом стоять крісла, тому навіть взимку адепткам буде тепло і затишно.

Відразу ж подумалося, а чи будуть у казармах Загонів смерті хоча б м'які стільці замість твердих табуретів, не кажучи вже про решту. У це важко вірилося. Так що Ріана, швидше за все, плавно переїде з убого обставленого будинку в таку ж бідну кімнату, тільки тепер вона матиме безліч сусідок і ніякого особистого простору.

Коменданта на місці не виявилося (напевно, через канікули), але декан і сам чудово знав, куди йти. Мабуть, заздалегідь перейнявся цим питанням. Кімната, призначена для Ламії, розташовувалася на першому поверсі та була втіленням витонченості та комфорту. Мілтон відійшов, пропускаючи Рію всередину, і вона, залишивши речі біля дверей і роззувшись, із задоволенням оглянула ліжко з балдахіном, туалетний столик з круглим дзеркалом, різьблену шафу, бежевий килим з довгим ворсом, полиці для книг, робочий стіл і м'які стільці з оббивкою у тон рожево-бежевим шторам. Пожити тут хоч кілька днів було великою вдачею. Нехай тимчасово, але відчути себе нормальною людиною, а не розмінною монетою у страшних іграх Ради.