Глава 21 (2) від 09.12

Тож їй дійсно дуже пощастило. А от діти зовсім вже бідних сімей витрачали весь свій час на допомогу батькам і до повноліття не вміли ні читати, ні писати. Для них це була надто велика розкіш, і, хоч як це сумно, в Загоні смерті може виявитися чимало таких хлопців і дівчат. І як їм, готуючись до занять, читати підручники та робити записи? Невже Рада про це не подумала? Або їм і увагу до ладу приділяти не стануть, лише абияк навчать битися і кинуть у м'ясорубку?

– Щось ви зовсім затихли, – червоноволосий знову глянув через плече і, притримавши коня, порівнявся з Рією.

– Думаю про своїх майбутніх… підопічних, якщо їх так можна назвати, – зітхнула вона.

– Можна і навіть потрібно. І що саме вас турбує? Скільки з них поляже у першій же сутичці?

«Пане декане, а ви, як я подивлюся, ще той оптиміст», – безрадісно подумала Ріана, але озвучила інші думки:

– Гадаю, багато членів загону будуть неписьменні. Для них виділять спеціального вчителя, чи допомога в освоєнні грамоти ляже на нас, командирів?

– Гарне питання. Бачу, ви потихеньку переймаєтеся важливістю покладеної на вас місії. Вимушений розчарувати: Рада не зацікавлена ​​давати цим хлопцям і тим паче дівчатам усебічну освіту, у них лише одна місія, ви знаєте яка, – і знову щелепи декана ніби скам'янілі, а в очах все виразніше тліла лють, яку викладач ретельно стримував.

Така реакція з боку чоловіка чомусь змусила зменшити антипатію, що виникла стосовно нього, і підказала: він той генерал, який береже своїх людей.

– Тоді зроблю все можливе, щоб допомогти тим, кому це буде потрібно, – твердо сказала вона. – Я тепер для цих дівчат, мабуть, як старша сестра.

– Радий, що ви буваєте цілком розумною панночкою. Тільки де ваша розумність була вчора? Вдома забули?

М-да, мабуть, він ще довго тикатиме її носом у те, що трапилося.

– Якщо скажу, що дуже (ні, дуже-дуже!) жалкую про вчорашнє, ви перестанете вважати мене безвідповідальною вискочкою… чи ким ви мене зараз вважаєте? – зробила Ріана спробу укласти з деканом мир.

– Ну нарешті я бачу у ваших очах щось схоже на каяття! – іронічно вигукнув Мілтон, але не став розвивати думку і перейшов одразу до справи: – Мабуть, вам цікаві подробиці навчального процесу?