Глава 15 (1) від 22.11

Міртан провів дуже неприємну та неспокійну ніч. Все ж таки поранення зачарованим клинком не найкраща річ на світі, а якщо ще й врахувати, хто його завдав... Декан не став потикатися в такому жалюгідному стані в родовий маєток, щоб не турбувати родину, а вирушив до столичного будинку, де вони з батьком зазвичай мешкають під час навчального року. Але зараз ще канікули, тому ректор відпочиває в Ранделлвіррі, а будинок у Дайлірі тимчасово порожній, що Мірту тільки на руку. Йому дуже не хотілося мати свідків власного нездужання, та й взагалі він звик вирішувати проблеми самотужки.

Година за годиною декан намагався відсторонитися від болю і шепотів заклинання, проходячи ритуал загоєння, важкий ритуал, що вимагає величезної кількості сил. Але тільки він міг упоратися із завданням і безслідно залікувати підлу рану, яка підточувала сили та тягла життя. Дуже не вистачало сили сімейного джерела, але доводилося обходитися накопичувачами, яких тут було надміру. Коли на горизонті засвітився світанок, Міртан промокнув вологе чоло, потер втомлені очі та з задоволенням глянув на гладеньку шкіру, де ще недавно зяяла дірка від клинка.

Втома валила з ніг, але у Мірта ще дуже багато справ, а розслабитися можна буде і пізніше. Він випив відновлюючий еліксир, який надав сил і дозволив думати про щось ще, крім м'якої подушки та теплої постелі. Нашвидкуруч поснідавши і не даючи собі розслабитися, декан осідлав Пірса і попрямував вуличками до порталу, щоб прибути в Ранделлвірр якнайшвидше.

Маєток, який розкинувся в мальовничому куточку князівства, зустрів його тишею, що зазвичай бувало тоді, коли господарів немає вдома. Слуги не розносили чай, а від кухні не йшов аромат свіжої випічки. Ранделл-молодший планував уникнути суєти навколо свого приїзду, тому, в принципі, був задоволений таким станом справ, проте де з ким йому поговорити все ж таки необхідно.

– Джобсоне, де батько? – звернувся він до літнього дворецького, що вийшов назустріч.

– Він відбув на засідання Ради, молодий пане, – шанобливо вклонився чоловік.

– Засідання? Так рано? – здивувався Мірт. – Сталося щось серйозне?

– Не можу знати.

– Добре, коли батько повернеться, скажи йому, що я його шукав. І розпорядися, будь ласка, щоб обід сьогодні був ситним.

– Так, пане Міртан, – ще один уклін. – Вчора ввечері надійшло послання від вашої матінки. Вона повідомила, що вони з юною пані пробудуть у будинку панів Лінаріс ще деякий час.

– Тобто мати з сестрою кинули нас напризволяще? – посміхнувся декан.

– Гадаю, вашому батькові підуть на користь ці кілька днів тиші, – Джобсон був незворушний.

От за що Мірту подобався старий слуга, то це за чуйність і кмітливість. І, зрозуміло, за вірність їхньому дому. А вірність зараз у великій ціні.