Глава 14 (1) від 19.11

Ріа спіймала себе на тому, що плаче. Ніколи ні перед одним хлопчиськом не ревіла, але тепер… Невідомі раніше й надто інтимні дотики приголомшували. Жахливе почуття безсилля розривало душу на шматки. Вона не могла поворухнутися: здається, окрім фізичної сили Гіл використав на ній ще й магію. Ну чому накопичувач та зброя залишилися вдома?!

Ні, Гіліон зовсім не був грубий, можливо, навіть по-своєму ніжний, але все єство Ріани його відштовхувало. Він привабливий, багатий, талановитий та магічно обдарований. Можливо, для якоїсь іншої дівчини він був би найкращим чоловіком у світі, але не для неї.

– Гіле, припини, – схлипнула вона, корячи себе за надмірну слабкість.

– Ти плачеш? – здивувався він і підняв голову. – Ти! І плачеш?!

Ріана, його дівчинка, завжди була непокірливою дитиною. Він чудово знав, що має добре постаратися, щоб вона погодилася бути з ним. Гіл не збирався діяти так поспішно, готуючи повільне і чуттєве спокушання, проте сьогоднішній вечір поставив усе з ніг на голову.

Побачивши її поруч із іншим чоловіком, він зірвався. Вони їхали на одному коні, вона обіймала декана зі спини, всміхалася йому, тиснула руку, з тугою дивилася вслід… Ще нікого з хлопців Ріа так не вітала. Усі, включаючи його самого, відхоплювали лише тумаки, а тут… Скільки вона знає Ранделла? Кілька годин? Тоді чому підпустила так близько? З Гіліоном Ріана стільки років живе пліч-о-пліч, але продовжує цуратися.

Зараз вона була солодкою, як він завжди і мріяв, її шкіра, волосся, голос… І Гіл майже не шкодував, що робив. Але сльози? Ріа розплакалася, як звичайнісіньке дівчисько? Такою він бачити її не звик. Де ж той відважний маленький воїн, який влаштовував йому веселе життя? Ну ні, вона не повинна бути слабкою. Його Ріана смілива до відчайдушності, безстрашна і не по-дівочому мужня. Саме така йому потрібна. Однак якби вона дивилася на нього хоча б у половину так, як на декана, і тиснула б руку, як йому, і проводжала поглядом… Можливо, Гіліон завжди підсвідомо хотів саме такого ставлення? Не приборкувати, а отримувати добровільно. І коли вона подарувала все це іншому, то не витримав.

Ріана тремтіла в його руках і після необережного зауваження почала стримувати ридання. Її дихання було частим-частим, груди здіймалися і опускалися, дражнячи і змушуючи продовжувати ласки. Гіл цілував вологу з її щік і вивчав долонями витончені вигини фігури. Знову потягся до губ, але вона вкотре відвернулася. Ну що за впертість?! Невже не розуміє, що саме він завжди буде поруч, щоб захистити та вберегти від біди?

Рандел сьогодні є, а завтра забуде про неї, але Гіліон триматиме при собі навіть після нав'язаного батьками одруження і не дозволить піти. Про що вона говорила з деканом? Батько може відмовити її сім'ї у роботі? Якщо так станеться, то Гіл не залишить напризволяще родичів жінки, яка належатиме лише йому. Зрештою, він має й особисті кошти! А дружині доведеться упокоритися з її існуванням, тому що Ріану йому ніхто не замінить.