Глава 11 (3) від 14.11 (2)

Так, делікатності йому не позичати. Як і доброти.

– Я зрозуміла, дякую за вашу чуйність.

– Коли зайду до хати, спробую просканувати джерело. Тому не хвилюйтеся, якщо відчуєте мою магію, – він дістав щось із кишені, після чого простяг Рії. – Це один із моїх накопичувачів, візьміть. Ви ж повернули найманцям усі накопичувачі, які брали в рейд, і у вас нічого не залишилося. Але після такої витрати сил вам не завадить страховка. Хто знає, що може статися, а він має підвищену потужність і буде корисним.

У долоню Ріани лягла каблучка з білого металу. Вона зморгнула сльози, що набігли на очі так несподівано: це була перша прикраса за все її недовге життя. І нехай перед нею не пусте брязкальце, а корисний артефакт, який і прикрасою можна назвати лише з натяжкою, але Ріа була зворушена. Все ж таки вона дівчина, а дівчатам (навіть тим, хто частенько поводиться по-чоловічому) хочеться почуватися красивими і потрібними.

Як не дивно, Ріана раптом відчула, що їй соромно вести декана до хати. Стільки років жила і нітрохи не соромилася плачевного стану житла, приймаючи це як належне і терплячи глузування Гіліона з високо піднятою головою, а тепер раптом стало ніяково за розтріскану деревину, облуплені фарбу і штукатурку. Якби все залежало тільки від роботи руками, вони б з батьком впоралися з ремонтом, але взяти кошти на необхідні матеріали було нема де.

Ріа стояла біля хвіртки, не наважуючись перетнути сад і запросити гостя всередину. Напевно, йому буде неприємно побувати у такому занедбаному місці. Пан Міртан Ранделл належить до вищої аристократії і вже точно звик до зовсім інших умов.

– Що трапилося? – його стурбований погляд ковзав по її обличчю. – Здається, ви збиралися познайомити мене з батьками.

– Моє житло... Воно в дуже непрезентабельному вигляді, і приймати тут настільки почесного гостя… – видавила Ріа.

– І всього лише? – відмахнувся чоловік. – Я йду туди, щоб побачити ваших рідних і, якщо вдасться, відчути силу джерела. Зовнішні атрибути мене не дуже хвилюють. Під час бойових вилазок нам з деканом Мілтоном доводилося зупинятися в сільських халупах, тому мене не налякають скрипуча підлога чи двері, що покосилися.

– Але вона і справді скрипить, – пробурмотіла дівчина, але все ж таки повела викладача до будинку.