Глава 10 (1) від 12.11 (1)

– Ти все чула, чи не так? – з порога запитав батько.

Він лежав на ліжку, і темні кола під його сірими, як у Рії, очима свідчили: покращень поки що немає. Чорне з посрібленими скронями волосся безладно розкинулося по подушці. Мати чергувала поруч, але незабаром їй доведеться знову йти до хазяйського будинку на вечірні роботи.

– Я… зайця спіймала… – пробурмотіла Ріа.

Рука зі здобиччю вже заніміла: так сильно Ріана стискала кулак, намагаючись заспокоїтися.

– Вибач, доню, ми погані батьки, – сказав батько за двох.

– Погані, – підтвердила вона. – Але не тому, що не можете собі дозволити віддати мене до академії. А тому, що всі ці роки приховували правду. Навіщо цьому зарозумілому типу потрібен наш будинок?

Матір з татом перезирнулися.

– Мамо, будь ласка, – Ріа не любила просити, але зараз готова була поступитися гордістю.

У блакитних очах матері були розгубленість та приреченість. Вона виглядала стомленою. Її русявих пасм ще не торкнулася сивина, проте з такою виснажуючою роботою це скоро станеться. Зітхнувши, мати кивнула батькові:

– Хай дізнається. Приховувати довше було б безглуздо.

Той насупився і зміряв Ріану уважним поглядом, ніби перевіряючи ступінь її готовності пізнати щось особливе та важливе.

– Це стара історія… – він зупинився і запропонував їй сісти на стілець біля ліжка. – Колись дуже давно люди почали помічати, що після перебування у певних місцях починають змінюватись. У них з'являлися незвичайні здібності, які ми всі зараз називаємо магією. Однак магія давалася не кожному. Як вона обирала власників, ніхто не знає, але ті, кому ця сила підкорилася, займали території біля цих чудодійних місць, які звуться «джерелами», та будували там свої житла. Так були утворені відомі нині аристократичні сімейства, що керують землями в Шайтарії та сусідніх князівствах.

– Я дещо чула про це, – пригадала Ріа.

– Водночас тим, хто не належить до цих старовинних сімейств (так званих простолюдинів), дістаються лише крихти сили, залежно від сприйнятливості до магічної енергії найближчих до них джерел, – продовжив тато. – Серед них зустрічаються досить талановиті маги, але все ж таки з потомственими аристократами їх порівняти не можна. Є ще так звані «напівкровки», діти аристократів і простолюдинів, але тут дещо інша історія: все залежить від того, чия кров виявиться сильнішою.

– Угу, знаю, – ще б Ріані не знати, адже її мати якраз із простої родини. – І?

– Мій предок був одним із тих людей, які першими оволоділи силою. Він став прабатьком роду Дайне і побудував Дайневірр. Але півтора століття тому щось сталося, наша сім'я впала в немилість і була розорена, а наше джерело… – батько стиснув зуби, – його запечатала Рада аристократичних домів. Нам залишили лише маєток на згадку про колишні заслуги та клаптик землі навколо нього, інші угіддя були роздані більш щасливим сусідам, тому ж сімейству Тайріс. Всі ці роки джерело спало, і магія роду майже вичерпалася, бо хіба можна назвати магією ті жалюгідні крихти, які перепали мені та батькові з дідом?! З тих сумних часів у моєму роду народжувалися лише хлопчики. І ось…