Глава 9 (1) від 11.11 (1)

– Ви… Ви поранені? – вона різко смикнулася і ледь не впала з сідла. – Це ті звірюги?

– Тихіше, люди дивляться, – обсмикнув він і магією очистив їй руку. – Не привертайте надто багато уваги.

Народ і справді з цікавістю зиркнув у їхній бік, тому Ріа притихла, поки вони не звернули на іншу вуличку.

– Вас зачепили монстри тими страшними заклинаннями? – тепер вона шепотіла.

– Ні, не вони.

– Але хто посмів... хто зумів?

– Не зважайте, просто дуель з нечесним супротивником, – з гіркотою промовив декан. – Але я сам винен: піддався на провокацію.

– Як це «не зважайте»?! – обурилася Ріана. – Ви ж поранені, у вас кров! Потрібно щось робити… Нехай я не цілитель, але…

– Пані Дайне, – він підвищив голос зовсім трохи, але цілком достатньо, щоб Ріа взяла себе в руки і замовкла. – Будь ласка, не метушіться і не ускладнюйте мою місію ще більше. Зараз я повинен візвезти вас до сім'ї і тільки після цього думатиму про щось інше. Самі ледве тримаєтеся на ногах, тоді як збираєтесь допомогти мені? Ви просто дуже за мене вхопилися, але я зараз себе підлатаю, – і викладач активував лікувальні чари. – У мене було мало часу, аварійний виклик прийшов надто несподівано, тому я лише підживив рану, але вона відкрилася під час бою.

– Ви такий сильний маг! Невже вам так складно прибрати її повністю?

Чоловік із силою видихнув.

– Ця рана нанесена зачарованим мечем, і так просто її не вилікувати. Поки що я можу лише тимчасово зупинити кров. Однак не варто піднімати паніку, – одразу додав він. – Повірте, поранення різного ступеня тяжкості у мене не вперше, і від цієї дрібниці я точно не помру.

Тепер зрозуміло, чому після тієї потужної атаки йому стало складніше літати, через що ця блідість та надмірна втома. І, вочевидь, з цієї причини Рію знімав з дерева Мілтон, а не Ранделл.

– Може, все ж таки допомогти вам з цілющими чарами? – зробила вона ще одну спробу відплатити за порятунок.

– Пані Дайне, сидіть спокійно, і якщо вам хочеться поговорити, то розкажіть, нарешті, навіщо вплуталися на всю цю авантюру? Так ви хоча б відвернете мене від страждань, – закінчив декан жартівливим тоном.

Вона промовчала, бо вони якраз під'їхали до столичного порталу, щоб вирушити до Бірса. Та й потім не поспішала відповідати на його запитання, а ставила свої.

– Що це були за чудовиська? І чому вони мають таку дивну реакцію на жінок? – поцікавилася Ріана, коли вони опинились у рідному містечку.

Декан під її руками напружився:

– Це не те, про що варто думати юній діві.