Глава 7 (2) від 09.11 (2)

Що далі він ішов у ліс, то швидше серцебиття приходило в норму. Але ці глазюки, вона була впевнена, їй будуть снитися ще не одну ніч.

Крилатий воїн подався слідом, але потім оглянув місцевість, повну тварюк, і вирішив винищувати тих, що вже є, а не гнатися за привидами. Ріа була з ним цілком згодна. Раптом у лісі підстерігає пастка, а сил він розтратив чимало, та й зовнішні пошкодження явно заважають рухатись так само, як раніше.

Спочатку він зачистив місцевість поблизу дерева, потім рушив за монстрами, які прорвалися до містечка, і на пару з червоноволосим почав розправлятися з ворогами, постійно поглядаючи в бік лісу і шукаючи поглядом Ріану, ніби побоюючись, що поки він зайнятий, звір може повернутися і забрати їх у своє лігво.

Ріа змокла. Від величезного викиду магії було жарко, у вухах дзвеніло від вибухів, очі сльозилися. Навколо стояв запах паленої плоті і валялися рештки, що колись були монстрами, і вони не були схожі на останки звичайних тварин. Здається, з цими чудовиськами все не так просто, як здавалося раніше. Вона бачила, що чоловіки втомилися, але мужньо продовжують боротися, намагаючись не проґавити жодної тварі. Ріана подумки підбадьорювала воїнів і хотіла якнайшвидше впоратися з цими моторошними жахіттями.

Зиркнувши у бік воза, вона зітхнула з полегшенням: Летючий загін уже майже зачистив територію, найвитриваліших монстрів з безпечної відстані добивали найманці. Потім частина крилатого загону вирушила на допомогу рятівникам Ріани і вони разом покінчили із залишками чудовиськ. Ріа з подивом зрозуміла, що спостерігати за чиєюсь битвою не набагато легше, ніж самій брати у ній участь. Вона так переймалася і за брюнета, і за червоноволосого, ніби знала їх уже давно, а не бачила вперше в житті.

Коли остання тварюка була знищена, ці двоє почали віддавати розпорядження іншим крилатим воїнам, з чого стало зрозуміло, що вони тут за старших. Після цього хлопці з Летючого загону почали магією очищати територію від останків чудовиськ, а срібноокий важко опустився на землю і склав «крила». Напевно, давалися взнаки не тільки пошкодження, а й колосальна втрата енергії, адже щити у нього були ого-го, інакше б він оплавився від атак ватажків, як гілки деяких навколишніх дерев. Червоноволосий спікірував поруч і щось тихо запитав у нього, вказавши очима на Рію. Той кивнув, а Ріана напружилася.

«От і настала година розплати…»

Червоноволосий знову розправив «крила», злетів у повітря і підлетів до неї. Він розвіяв магічні пута, що приковували Рію до дерева, і взяв її на руки з такою легкістю, наче вона нічого не важила. Потім плавно спустився і м'яко ступив на землю, але чомусь не поспішав випускати жертву на волю.

– Може, ви будете такі люб’язні дати деякі пояснення? – чоловік свердлив її поглядом пронизливих блакитних очей. На тлі вогняної шевелюри вони виглядали так дивно і навіть трохи чужорідно. – Якого… Кхм… Що змусило вас вчинити так необачно та записатися до загону під чоловічою личиною?