Глава 4 (3) від 06.11 (10)

«Ні, не лазять», – визначила вона, подивившись униз, проте це не заважало їм намагатися скинути видобуток вниз.

Одна за одною тварюки напирали на дерево, намагаючись його повалити. Далі пішли спільні атаки. Стовбур затремтів.

«Такими темпами вони мене точно скинуть, – усвідомила Ріа, як у кошмарному сні спостерігаючи за тварюками, які облизувалися й пожадливо скалили пащі. – Треба їм завадити».

І тут монстри почали прибувати, наче бджоли, залучені ароматом меду. Вони напирали з глибини лісу і почали працювати іклами, видираючи шматки кори.

«Так, хлопці мали рацію: я для цих жахіть ласий шматочок», – захолола Ріана і стала від душі палити по них магією, відганяючи, оглушуючи і підсмажуючи найактивніших, але коли залишилося всього два заряджені накопичувачі, довелося змінити тактику. Магію потрібно залишити на крайній випадок, а поки що обійтися підручними засобами.

У хід пішов арбалет. Ріана ретельно прицілювалася і била точно в око чи шию, кожним пострілом зменшуючи кількість супротивників. Коли стріли закінчилися, вона перейшла на дротики, потім скористалася кинджалами. Насамкінець навмання використала кілька артефактів, взятих зі складу, які викосили пристойну кількість звірюг.

Коли засобів захисту майже не залишилося, Ріана кинула погляд на візок. Найманці добили тих чудовиськ, які не пішли за приманкою, вже поставили транспорт на колеса, і тепер, маневруючи та оточивши себе щитом, мчали на виручку та кричали, щоб не здавалася до останнього.

Частина звірів, з жалем глянувши на Рію, яка прокричала, що краще зростеться з деревом, ніж дозволить себе зжерти, кинулася атакувати візок. А з лісу все приходило і приходило поповнення, відтісняючи найманців, які палили по тварях і магією, і артефактами.

Відволікшись на спостереження за братами по загону, Ріана не помітила, що навколо неї коїться щось недобре. Монстри поводилися якось дивно і перестали нападати, тільки, задерши морди, пожирали її палаючими поглядами. Від цього стало не по собі. Що вони задумали?

І тут її погляд упав двох особин, що якісно відрізнялися від інших, але були дуже схожих між собою. Вони нагадували щось середнє між вовком і єнотовидним собакою, тільки вдвічі-втричі більше. Одна бура з потойбічним світлом, що горіло в зелених очах, і з білим пасмом на голові, інша того ж кольору, проте без білого пасма і з різними очима: правий іскрився смарагдовим світлом, а лівий сяяв блакиттю, немов води літнього озера.