Глава 3 (2) від 06.11 (5)

Під час поїздки Ріана познайомилася з рештою членів загону, але, чесно кажучи, не запам'ятала їхніх імен, бо була надто схвильована перед майбутню битву.

«Як усе буде? Чи зможемо ми перемогти?»

– Що, жовторотику, штанці, мабуть, уже обмочив, – продовжував насміхатися рудий.

«Та що він до мене причепився?!»

– Не лякай, не лякай новенького, – заступився той чоловік, що був ровесником Стіва. – Пущай обмочить, аби живенький до родичів повернувся.

– Ні, цей не обмочить, гордість зашкалює, – блиснув світлими очима Ніл.

– Чоловіки, робимо ставки! – запропонував один із тридцятирічних, який зі світлим волоссям.

– Досить дурнею мучитися! – прикрикнув Стів. – У таверні будете ставки робити, яку сукню напне крихітка Сью: малинову чи блакитну. А тут нема чого хлопцю нерви робити, бо посеред бою втече.

Чоловіки залишили Рію у спокої та перейшли на особисті розмови. Хтось розхвалював коня, якого купив на зароблені гроші, хтось скаржився на дружину, що зовсім від рук відбилася, а хтось почав розповідати смішні анекдоти. Загалом, всі намагалися розвіяти похмуру атмосферу і хоч на якийсь час забути, що їм зовсім скоро доведеться ризикувати своїм життям.

Через деякий час командир наказав зупинитися і виліз першим, за ним потяглися інші. Ріа теж висунула ніс назовні. Після задухи воза було приємно вдихнути на повні груди свіже повітря і розім'яти ноги. Навколо колосилися поля, засіяні зерном, здалеку темнів край лісу, на небі ні хмарки, але сонце вже хилилося до заходу.

– Хоч би до темряви встигнути, – процідив заступник голови. – У цієї погані зір хоч куди що вдень, що вночі.

– Не нагнітай, Ніле, – скривився Стів і наказав іншим: – Доповісти ситуацію.

Підлеглі почали сканувати місцевість заклинаннями і якимись артефактами, а Ріана, вибравши момент, коли всі зайнялися своїми справами, скинула каптур і дозволила вітру підхопити чорні пасма.

«Як же добре!»

Але довго насолоджуватися відпочинком не довелося, хлопці занепокоїлися.

– Тварюки одразу за лісом, там два хутори, – повідомив Люк. – Чи встигнемо?

– Майже впевнений, що мешканців уже не врятувати, проте спробуємо. Висуваймося! – голова взявся мало не заштовхувати хлопців назад у диво-транспорт. – Швидше.

Від думки, що знову доведеться лізти в задушливе нутро воза, повне далеко не найчистіших і ароматних чоловіків, Рії стало погано, але довелося підкоритися. Їх знову затрясло по дорозі, а обличчя у присутніх стали напруженими та зосередженими. Один із чоловіків спробував розповісти анекдот (мабуть, щоб зняти напругу), але його ніхто не підтримав, тому бідолаха сам же розсміявся своєму жарту і замовк.