Глава 2 (3) від 06.11 (3)

– Наживкою так наживкою, – неохоче кивнула вона. – Ноги у мене швидкі, та й влучність непогана, – її кинджал, пущений вмілою рукою, потрапив прямо в масивний дерев'яний кухоль, який тримав у руці рудий. Вміст тонким струмком полився на підлогу.

– Гей, ти чого? – похмуро зиркнув на неї бородач. – Тобі руки повиривати?

– Піте, я сказав охолонь! – прикрикнув на нього головний, підвівся з місця, витягнув кинджал, після чого на підлозі утворилася пристойна калюжа, і оглянув. Зброя була найпростішою, тому, здається, не викликала підозри.

– Що скажеш, Стіве, – звернувся до нього світлоокий і заправив за вухо русяве пасмо, що вибилося з невеликого хвостика.

– На корм монстрам згодиться, – після невеликого роздуму вирішив брюнет. – Мене звуть Стів Хайтон, я голова загону, – звернувся він уже до Рії. – Це, – показав на русявого, – мій заступник, Ніл Гаррісон, он той агресивний тип, – погляд на рудого, – Піт Гібсон. Решту побачиш пізніше. А ти хто такий будеш? Як звати-величати?

– Мене кличуть Ріан Дан, я з білопольських хуторів, – заучено відрапортувала вона. – Полювати дуже як люблю, от і вирішив спробувати щастя.

– Як би чудовиська на тебе не пополювали, хлопчино, – поцокав язиком Ніл і поманив її пальцем. – Ходи сюди, хочу краще тебе роздивитися.

– І капюшон знімай, не на вулиці, – буркнув Піт.

«Ой, а ось це не дуже добре».

Ріана роздратовано потяглася до капюшона, але в цю мить у штаб забіг хлопець із ластовинням, рудувато-каштанове волосся якого стирчало в різні боки, і схвильовано сповістив:

– Новий напад на сході! Наказали терміново висуватися.

– Що з хлопцями, які вранці вирушили на північ? – посуворів голова.

– Поки що тиша, чекаємо на новини, – відповів новоприбулий.

– Тоді ти підеш сьогодні з нами, людей і так не вистачає. Довелося навіть цього хлюпіка взяти, – Стів указав підборіддям на Рію. – Може, знадобиться. Давай, Люку, клич хлопців, – розпорядився він.

– Ага, я миттю! – хлопець кинувся сходами на другий поверх.

– А ти, Ріане, – Хайтон почав квапливо одягати куртку, – намагайся не здохнути в перший же день. І ласкаво просимо до загону.