Глава 2 (2) від 06.11 (2)

Триповерхова будівля із сірого грубого каменю контрастувала з акуратною та доглянутою двоповерховою таверною, яка так і манила зазирнути всередину. Дерев'яні віконниці були ще відчинені, але вікна вже світилися привітними вогнями, а зсередини долинали вабливі аромати і чувся веселий сміх. Народ навколо не звертав на молодого хлопця жодної уваги, і Ріана раділа, що її маскування поки що діє. Але як її приймуть серед найманців? Чи зможе вона їх обдурити?

Змусивши себе відвернутися від затишної таверни, Ріа рішуче попрямувала до штабу і мало не приземлилася на п'яту точку, коли з будівлі вискочив скуйовджений хлопець і промайнув повз.

– Ідіоти! – пошипів він. – Теж мені забаву знайшли. Дуже треба перед вами принижуватися.

«М-да, а тут весело», – подумала Ріа, проводжаючи його поглядом, потім постукала у масивні чорні двері і, не дочекавшись відповіді, увійшла.

У приміщенні було троє чоловіків, чий грубий сміх, мабуть, і завадив почути гостю. Вони сиділи за великим круглим столом та вивчали якісь папери.

– О, ще один! – глянув на неї рудоволосий кудлатий бородач. – Молокососи, вам живеться надто легко, що шукаєте пригод на свій зад? Навіть битися не вміє, а туди ж. Бракувало ще, щоб дівка якась заявилася. Ото була б забава!

– Охолонь, Піте, – обсмикнув його темноокий брюнет років сорока-сорока п'яти з безліччю шрамів і сивиною у волоссі. – Навіщо завітав, хлопче?

«О, це, здається, і є голова місцевого загону. Треба б перевірити».

– Хочу піти у рейд, – низьким голосом відповіла Ріа.

– Угу, в рейд він хоче, а жити далі явно не збирається, – знову втрутився рудий. – Ми не маємо наміру везти родині твої кістки, самим би повернутися неушкодженими.

– Мабуть, задумав померти молодим, – похмуро кивнув третій чоловік. Цьому було близько тридцяти. Його проникливі світлі очі, здавалося, пропалювали наскрізь. – Або повернутися калікою та хвалитися каліцтвами, щоб додати собі героїзму та привернути увагу місцевих красунь.

– Не треба мені жодної уваги. Гроші потрібні, – твердо завила Ріана.

Брюнет переглянувся з рештою і оглянув її субтильну фігурку:

– Аж надто ти щуплий. Яка з тебе користь? Хіба що наживкою можемо взяти.