Пролог

Кам’яні гаргульї байдуже спостерігали за дійством, що розгорталося в церемоніальній залі. Живе полум’я численних смолоскипів освітлювало їхні горбаті крилаті постаті, грою світла й тіні створюючи ілюзію, ніби кам’яні вартові от-от прокинуться від вікового забуття та розправлять затеклі крила. А може, так воно й було? Адже ці статуї століттями охороняли порядок в академії, готові втрутитися в будь-яку мить. Та поки що все йшло своєю чергою.

​Посеред величезної зали юрмилися студенти, викладачі та маграси[1]. Сьогодні вирішувалася їхня доля — день розподілу на практику та випускний. По суті, головна подія за всі роки навчання. Тільки в реальній справі майбутні маги могли довести, чого варті, і саме від кураторів залежало, чи повернеться молодь до стін Ніваріуму в тому ж складі, у якому залишає їх зараз.

​Урочиста промова ректора, вельмишановного професора Ерольда Мейга, лунала над головами присутніх. Луна дробилася об високі кам’яні склепіння, від чого здавалося, ніби говорить одразу кілька людей. Тим часом урочиста частина наближалася до фіналу. Списки пар «наставник — студент» були складені заздалегідь. Залишилося найпростіше — зачитати їх.

​Майстри та молодші викладачі стиха переговорювалися осторонь, обговорюючи плани на практику й літню відпустку. Ніхто не розходився — усі чекали на запрошення до святкових столів, за якими мав розпочатися випускний бал.

​— Ніколас Лісса! — гучно оголосив ректор. — Вашим наставником призначено Абігора Карро.

​— Ні!

​— Що «ні»? — Професор Мейг, який не очікував подібного втручання, навіть не одразу зрозумів, хто наважився йому заперечити.

​Нахмуривши волохаті сиві брови, він окинув поглядом сполоханих студентів, які перелякано шепотілися й косилися на дві постаті, що застигли перед трибуною.

​— Я не хочу, щоб він був моїм наставником! — викарбувала одна з них.

​«Цього мені ще бракувало!» — похмуро подумав Ерольд Мейг.

​Він утомлено поглянув на зухвалого студента, але випадковий погляд на гаргулій зіпсував йому настрій остаточно. Кам’яні боввани, які на його пам’яті ніколи не подавали ознак життя, раптом ворухнулися. У їхніх очницях примарним світлом розгорялося чаклунське полум’я. Традицію розподілу щойно було порушено…

[1] Маграс – узагальнююча назва магічних рас.