Якщо тебе не турбує, то чому мало б нас?

Вперше за довгий час ранок почався не з густого туману чи важких дощових хмар, а з потуг сонячних променів пробитися крізь вікна. Сяйво, що розлилося кімнатою, ніби розігнало всі тіні, пронизуючи простір золотавим теплом. Все через те, що Едельвейс прокинулася з незвично гарним настроєм.

У вічній біганині вона навіть не усвідомила, що незабаром залишить межі академії. Чотири роки у цих стінах зробили їх для неї чимось рідним, хоч і не завжди приємним. Вона звикла до довгих і темних коридорів, до неспокійних аудиторій і величезних лекційних залів. Стіни бібліотеки стали для неї такими ж знайомими, як власна кімната. Проте ці стіни мали і свій тиск - вони нагнітали, сковували і вселяли в адептів відчуття ув’язнення.

Потрапивши до академії, юні маги втрачали можливість виходити за її межі та бачитися з рідними. Під вагою книг, нескінченних заліків та високих вимог вони поступово забували про ізоляцію. Академічна рутина заглушувала це відчуття, змушуючи їх сприймати його як належне. Тому будь-яка можливість вирватися за межі академічного життя розцінювалася як ковток свіжого повітря.

Едельвейс підвелася з ліжка і з задоволенням потягнулася, відчуваючи легкість у тілі. Поспіхом умившись, вона заплела свої довгі коси, дозволивши кільком неслухняним пасмам вибитися біля обличчя. У передчутті довгоочікуваної подорожі ранок промайнув непомітно. Вона смачно поснідала, отримала відмінну оцінку з вищої магії повітря й навіть змогла своєю невластивою радістю заскочити зненацька магістра менталістики. Тепер залишалося лише змінити академічну форму на похідний наряд.

З кімнати вона вийшла у зручному вбранні: світла сорочка, що облягала тіло, але не сковувала рухів, темні штани з міцної тканини, заправлені у високі, надійно зашнуровані шкіряні чоботи. Корсет із ремінцями тримав кілька підсумків, а зібране у високий пучок чорняве волосся надавало її образу зосередженості й готовності до мандрівки. Повністю підготувавшись, вона у піднесеному настрої попрямувала до обителі хранителя заповідника.

Щойно напівкровка відчинила двері, перед нею постала картина організованого хаосу. П’ятеро товаришів стояли посеред кімнати, заваленої спорядженням, і намагалися розподілити речі. Фіолетова пляма металася між хлопцями, роздаючи вказівки. Вони мовчки виконували всі її накази: хто швидко і чітко, а хто з ледь стриманим скепсисом на обличчі.

Сайлос, у кремовій сорочці з широким коміром, яку перетинали портупеї, розкладав провізію. Чорний ремінь із металевою пряжкою підтримував його оливкові штани з високою посадкою та маленьку сумку. Вони були заправлені у високі чорні чоботи, що вже бачили не одну мандрівку. Його недбалий рудий пучок, завершував його образ мандрівника.

Люк натягнув на злегка вицвілу  від сонця полотняну сорочку темний жилет із грубої тканини. Рукава, зібрані шнурівкою, оголювали передпліччя, а ремені, що перетинали груди навскоси, надійно утримували за спиною похідний рюкзак. На поясі висіла фляга з водою та кілька підсумків. Міцні чоботи, що пройшли не одну сотню миль, довершували його простий, але практичний образ.

Кіліан, у зношеній білій майці, що облягала його натреноване тіло, зачитував для всіх рядки з посібника з ботаніки. Темні штани з безліччю кишень, створені для зберігання всього необхідного, були підкочені до литок, відкриваючи масивні, щільно зашнуровані берці. На шиї, з-під майки, виглядав тонкий ланцюжок, додаючи загадковості його й без того брутальному образу.

Кірон виглядав як справжній шукач пригод. Вільна біла сорочка з широкими рукавами та вишитими візерунками на відкритому комірі додавала образу легкого фольклорного шарму. Шкіряні підтяжки підтримували темні штани, які акуратно були заправлені в чоботи. На поясі широкий ремінь із великою металевою пряжкою, до якого кріпилися артефакти, різні підсумки та фляга. Його руки вкривали шкіряні рукавички без пальців, що захищали долоні. Темне волосся вибивалося в різні боки, а хвилясті пасма спадали на лоб, додаючи образу охайної недбалості.

Дон віддавав перевагу лаконічності. Його насичено-синій жилет майже закривав світлу сорочку з м’якої тканини, залишаючи відкритими широкі рукава, зібрані біля зап’ясть. Виріз на грудях, шнурований тонкою мотузкою, додавав нотку невимушеності. Штани були акуратно заправлені в пояс із металевою пряжкою, до якого кріпилися кілька невеликих сумок. Через плече була перекинута довга шкіряна сумка, а на руках красувалися шкіряні рукавички без пальців, закріплені металевими ґудзиками.

Ця картина могла б здатися хаосом для стороннього спостерігача, але кожен тут знав свою справу. Едельвейс заплескала в долоні, привертаючи до себе увагу.

- Якось навіть образливо, що ви впоралися без мене! - із легкою усмішкою промовила вона, спостерігаючи, як п’ятеро хлопців синхронно підняли на неї очі.

Фіолетова пляма, що невпинно літала кімнатою, різко зупинилася. Її маленькі крильця завібрували швидше, наче від нетерпіння.

- О, ти прийшла! Вони такі нудні! - вигукнула Фіалка, драматично зітхаючи. - Виконують усе, що я кажу! Навіть не сперечаються! Суцільна нудота!

Вона миттєво підлетіла до Едельвейс і змовницьки прошепотіла:

- Я все підготувала, тож збирайтеся та вирушайте! А я полетіла! Удачі, квіточко наша!

Не дочекавшись відповіді, вона різко рвонула до виходу, лишивши за собою ледь помітний фіолетовий слід.

- Нарешті ця жужаща муха полетіла геть! - з полегшенням зітхнув Кіліан, відкладаючи посібник.

- Я вже подумував запустити в неї вогняну кулю! - буркнув Сайлос, стискаючи пакет з вівсянкою так, ніби це була сама Фіалка.

- Як ти взагалі знайшла з нею спільну мову? - здивовано похитав головою Дон, дивлячись на Едельвейс.

Вона лише загадково посміхнулася, її очі виблискували хитринкою.

- Нехай це залишиться моєю таємницею! - сказала вона, перш ніж перевести тему. - Що вам ще залишилось?

- Виникла проблема, нас шестеро, а наметів три! - важко зітхнув Кірон, склавши руки на грудях.