Розділ 23. Витирач

Увійшовши до першої будки магічного телефону, що трапився, Майя порилася в кишенях і, вийнявши пару монеток, кинула одну в проріз. Набравши номер, дівчина почала слухати гудки у трубці. Вона дзвонила на домашній номер батька, який той змусив її вивчити ще коли почав їхнє тренування молодого бійця.

Трубки ніхто не взяв. Мабуть, чарівника не було вдома навіть так пізно. Виходить, він зараз на полюванні чи влаштовує допит у Пожирачі Долі. При цій думці дівчина скривилася. Подумавши, вона кинула ще одну монетку та набрала інший номер, який батько теж сказав завчити. Цього разу на іншому кінці після недовгого очікування відгукнулися.

– Слухаю… – промовив сонний жіночий голос.

– Ем ... Доброго дня ... ніч. Будьте ласкаві покликати професора Білозора.

– А хто його питає? – одразу ж насторожився голос.

– Його учениця.

– І яка це учениця дзвонитиме вчителю після опівночі? – обурилися на іншому кінці.

Майя на кілька секунд застигла, а потім запитала:

– Пані Роксан, це ви?

У відповідь повисла пауза.

– Це тебе, – відповіла декан воїнів.

– Слухаю, – почула дівчина спантеличений голос лікаря.

– Професор Білозор, – не стримала кривої усмішки Майя, – вибачте, що розбудила вас і... пані Роксан.

– Скажи їй, що це не я, – почувся шепіт на задньому фоні.

– Селено, люба, ти так ореш на своїх учнів, що вони твій голос і за версту впізнають, – спокійно відповів професор. – Іди спати й не хвилюйся, леді Майя вміє зберігати таємниці. У неї їх більше, ніж у нас із тобою разом узятих. Так, рибонька? – не без лукавства поцікавився в дівчини вчитель.

Майя хмикнула, ясно зрозумівши натяк не розкривати службовий роман начальству.

– Батько сказав дзвонити вам, якщо виникне термінова необхідність, – схаменулась вона, що її таємниці й справді чекають невідкладних рішень.

І Майя спішно, поки не минув час на телефоні, попросила вчителя зателефонувати до штаб-квартири міської варти, і там вже нехай передадуть професору Семирозу послання, що його дочка через годину чекатиме його біля музичного фонтану на центральній площі.

– Що ви забули в такий пізній час так далеко? – здивувався вчитель. – Вас що, викрали?

– Ні, я…

– Ох, невже ви загубилися? Не хвилюйтесь, ми вас знайдемо! Ви головне не сідайте у карету до сумнівних типів!

– Та не загубилася я, – стримано зауважила Майя, подумавши, що сумнівні типи в каретах після пережитого сьогодні останнє, що її налякає. – Але поки що до гуртожитку не можу повернутися. Довго пояснювати, мені потрібно якнайшвидше побачити професора Семироза. Прошу вас, скажіть йому, що я чекатиму його біля фонтану в центрі міста.

Але замість відповіді лікаря Майя почула тишу.

Час розмови скінчився. Залишалося сподіватися, що професор Білозор зателефонує у штаб-квартиру вартових і передасть послання Майї. А там вона не сумнівалася: батько одразу ж поспішить на зустріч із нею. Дівчина вийшла із будки. Прямуючи бульваром углиб міста, вона ще раз прокручувала в голові свій план.

Розлучившись із Маскароном, вона не повернулася до гуртожитку. По-перше, треба бути камікадзе, щоб нариватися на зустріч із мадам Ігас, що точно на конфетті її порве за таке порушення дисципліни. А по-друге, навіть якщо якимось дивом вона переживе зіткнення зі наглядачкою, до кімнати за її душею з'явиться він...

Майя готова посперечатися, що, якщо повернеться, Ельдар найближчим часом метеором увірветься до неї й щастя, якщо рознесе лише половину корпусу. Зустріч з батьком до Академії теж не варіант: охоронниця воріт Люся зараз шпигує для Ельдара. Вона точно донесе йому про появу Майї у стінах замку.

Ще були варіанти відправитися до батька додому або до Пожирача Долі – міської в'язниці. Але враховуючи, як Ельдар обвів навіть мага в масці, вона здогадувалася: у її затриманні хлопець виявить не менше кмітливості. Він, напевно, спробує прорахувати, куди вона піде. А може вирішити раніше її знайти батька, і зачекає, коли вона сама прийде на зустріч.

Майя видихнула. Чому Ельдар знову не союзник, а супротивник? Хіба не повинні вони боротися на одному боці, адже хочуть одного й того самого?

"Одного і того ж, але різною ціною", – уточнив внутрішній голос.

Ворожнеча Ельдара до Маскарона не заноза, яку можна просто висмикнути за зручної нагоди. Ельдар ніколи не говорив, але Майя розуміла: всі ті роки після пожежі в Рубіновому Замку він жив думкою вбити мага в масці. Можливо, саме це бажання і зробило його таким сильним та небезпечним. Ельдар безперечно зносив будь-які перешкоди, що заважали йому дістатися Маскарона. Як тепер він вчинить, коли дорогу йому перейшла вона?

Майя не стримала важкого зітхання, від цієї думки пішли мурашки по шкірі. Вона ніби взялася витягувати стрілу, що глибоко засіла, з плеча пораненого тигра. Ось тільки від болю він може розлютитися ще більше, і тоді спробуй пояснити тому про свій намір допомогти. Їй залишалося сподіватися, що при зустрічі з Ельдаром вона зможе вмовити його перестати битися. Дати їй можливість вирішити все без крові. А поки що їй головне не потрапити йому на очі раніше.

Під'їхав трамвай, і Майя пораділа, що через наплив туристів рогатий транспорт став ходити до пізньої ночі.

Свою зупинку вона мало не проспала. Сидячи біля вікна, вона необачно дозволила собі заплющити очі. Заклинання для створення сотні проклятих птахів відгукнулося в тілі сильніше, ніж вона очікувала. Пощастило, що почула шум фонтану, і одразу виявила, що вагон їде центральною площею.

Вийшовши, Майя попрямувала до широкої мармурової чаші, що грала яскравими струменями. Не дивлячись на пізню годину людей навколо було багато. Ті ж групки невгамовних туристів, якісь загадкові джентльмени в циліндрах, що хитро дивляться на перехожих та шукають потенційних покупців для заборонених магічних дрібниць. Вуличні актори та ілюзіоністи збирали навколо себе глядачів. Майя вдихала нічний запах міста: прохолоди, пилу та запаморочливі квіткові аромати парфумів перехожих дам.