Розділ 8. І сміх і гріх

Обійнявши подушку, Майя повернула голову. Під ковдрою було так тепло, зовсім не хотілося прокидатися. Так приємно лежати на м'яких полотнах...

Різко розплющивши очі, Майя швидко сіла і протерла очі. Навколо знайома кімната у темних тонах. Вона у покоях Маскарона. Спить на ліжку ворога. Але все це стало неважливим, коли Майя згадала, як на голову ліг холодний метал, як губи мага вигнула задоволена усмішка, і як він схилив перед нею коліно і сказав ..

– Пресвяті їжачки! – вирвалося у Майї, і вона зіскочила з ліжка.

Їй довелося стояти й глибоко дихати, щоб заспокоїтися. Її коронували. Коронували в Темні Княгині!

Через щільні штори пробивалося тепле світло. Дівчина підійшла до вікна та глянула на центральну міську площу. Там саме один трамвай розвертався по колу. Майя знову окинула поглядом кімнату. Точнісінько як вона пам'ятала вчора, тільки ті покої перебували в підземеллі казино, а тут вона дивиться у вікно з другого поверху на центр міста.

Дівчина хотіла відкрити вікно, але то не піддалося.

– Доброго ранку, Ваша Темність.

Майя різко повернулася до Сміх. Лялька пройшла до кімнати зі срібною тацею. На ній стояла порцелянова чашка з кавою, поруч молочник із вершками, на блюдці підсмажені до кірки скибки хліба і піала з червоним джемом зі срібною ложечкою. — Сніданок подано! – бадьоро оголосила Сміх. – Точніше, вечеря, якщо дивитися на час, – хіхікнула вона. Майя незрозуміло подивилася на ляльку, а потім на вулицю і раптом зрозуміла: довгі тіні вказували не на ранок, а на вечір.

– Де я? – обернулася на ляльку Майя. – Це не Арена.

– Ні, але це ті самі покої господаря. Кімнати у будинку Майстра не прив'язані до одного місця. Зараз ми на центральній площі.

– Телепортація? – Здивувалася Майя.

– Кишеня у просторі, – помітила Сміх. – Тільки з можливістю міняти місце знаходження, як у мозаїці.

– Рот би твій сховати в кишеню, Сміх! – різко обернулася на Майю Гріх. – Їж і одягайся, лялька. Хазяїн вже давно чекає, поки ти тут наспишся вдосталь. Не смій змушувати його ще довше чекати.

– Та буде тобі! – одразу розвернулася Сміх. – Майя тепер одна з нас!

Майя спохмурніла, слова служниці неприємно вкололи. Після того, як вінець стиснув її голову, всі спогади пливли, як туман.

Темні маги в масках кричали: «Слава Темній Княгині! Слава Маскарону! Слава відродженню Армії!». Та так голосно, що в неї заклало вуха. Потім почався повний безлад. Відьми та чаклуни танцювали, злітали над землею, дерлися по стінах. Розкидали вогні та дурманливі порошки, обіймалися і в поривах пристрасті цілувалися. На стінах танцювали тіні окремо від фігур у залі… Всі багато пили, їли та знову пили. А Майя сиділа над усім цим темним  святом до самого світанку, вислуховуючи все нові вихваляння та прославлення, бо так сказав маг у білій масці. І весь цей час він теж сидів поруч.

А коли повіки від втоми зовсім обважніли, все попливло. На мить вона відчула, як її підхопили на руки, і шум затих десь вдалині. Вона втратила почуття простору і просто дозволила сну віднести себе якнайдалі, радіючи, що більше не бачить ні тих моторошних масок, ні тих напівоголених тіл, ні тих лячних тіней на стінах.

– Сідай, – мовила Сміх і висмикнула Майю зі спогадів. Лялька намазувала на хліб джем.

– Чи ти хочеш спочатку одягнутися? – кивнула служниця на диван.

Там Майя побачила срібно-сіре плаття з високим коміром. На підлозі пара туфельок у тон. Дівчина помітила, що стоїть у своїй нічній сорочці. – Хто мене переодягнув? – з побоюванням спитала вона. – І чому я спала тут? – Глянула вона на ліжко.

– Тебе переодягла я! – одразу озвалася Сміх. – А спала ти тут, бо в нас не буває відвідувачів і гостьових кімнат немає. Ти перша з моменту заснування міста. Але господар не міг допустити, щоб його княгиня спала на дивані, от і віддав на ніч своє ложе.

Майя видихнула: нічого важливого зі вчорашньої ночі вона не забула, вже легше. До сукні вона не торкнулася, одягла лише накидку Академії, складену поряд. Досить з неї подарунків від мага в масці! Запитавши в ляльки, де вбиральня, Майя вмилася, прохолодна вода відігнала залишки сну.

– Де ваш господар? – спитала вона у Сміх. – У внутрішньому дворі. Я можу провести.

– Я знайду сама, – попрямувала Майя в коридор.

Двері у внутрішній двір вона знайшла швидко: вони виявилися зі скляними вставками. Через них Майя побачила невеликий сад із гротом у великому камені. Там стояв чи то ангел, чи то фея: довговолоса вродлива жінка з пухнастими крилами. У її ніг росли білі лілії. Але вся увага Майї сфокусувалася на чоловікові, який сидів на лаві недалеко від перегородки з виноградними лозами. В одній руці він тримав надкушене червоне яблуко, у другій складену вдвічі газету і щось уважно читав там. Замість чорного камзолу біла сорочка із темно-зеленим жилетом. Чорне волосся недбало спадає на плечі.

Майя глянула на стрічку на своєму зап'ясті. Один вузлик був відсутній. Отже, від нічних чарів договору вона вільна. Дівчина відчинила двері, підняла руку:

– Орбіс гласіс, – швидко прошепотіла вона і прицілилася.

У наступну мить з її руки зірвався крижаний клинок. Він пробив яблуко і влетів у керамічну вазу позаду, та розламалася навпіл.

Маскарон здивовано глянув на наскрізну дірку в плоді, а потім обернувся до Майї.

– Влучно.

– Я промазала, – холодно відгукнулася дівчина і пішла на мага.

Той спокійно відкинувся на спинці.

– Сідай, я чекав тебе.

– Ви вчора головою помилилися, – похмуро помітила Майя, залишившись стояти.

– Ні, я не помилився головою.

Дівчина зробила кілька кроків вперед.

– Навіщо ви одягли вінець на мене?! – обурилася вона, в її руці з'явився новий крижаний клинок. Вона націлила його в груди магу. – І не смійте знову відповідати загадками! Ніч закінчилася, я більше не у вашій владі й легко приб'ю вас до лави, якщо хоч ворухнетеся!

– Впевнена, що легко? – промайнув попереджувальний вогник у погляді Маскарона. – Княгині не личить поводитися так нестримно.