Епілог

Академія виявилася набагато більшою, ніж Жанна думала спочатку.
Тут були десятки коридорів, великі зали, бібліотеки, магічні лабораторії, кімнати для учнів, подвір'я для тренувань, місця для драконів та інших магічних істот.
І, звичайно, тут навчалося набагато більше учнів, ніж Жанна встигла познайомитися за перші дні.
Вона не могла знати імена всіх.
Та їй це було й не потрібно.
У неї вже були ті, хто став для неї справжніми друзями.
Кіара та Ігніс.
Аріанда й Тінь.
Арія.
Аріда.
І навіть Велер, який ще не дуже хотів визнавати, що Жанна стала його подругою.
Разом із ними Жанна стояла на подвір'ї академії.
Поруч були дві ректорки — Селестія Найн та Морріанна Райвен.
А трохи далі стояв головний ректор — Алістер Вейн.
— Ти зробила те, чого від тебе ніхто не очікував, — сказала Селестія.
— Але найголовніше, що ти не зробила цього сама, — додала Морріанна.
Алістер усміхнувся.
— Тепер академія має нову хранительку.
Жанна подивилася на них.
— Я не знаю, чи готова до цього.
— Ніхто не буває готовим до чогось великого, — сказала Селестія. — Головне — не залишатися самій.
Жанна подивилася на друзів.
— Тоді я не сама.
Кіара усміхнулася.
— Ніколи.
Ігніс тихо заревів.
Над академією пролетіли дракони.
У дворі бігали магічні тварини.
Десь неподалік учні тренували заклинання.
У бібліотеці хтось шукав старовинну книгу.
У коридорах лунали голоси.
Академія жила своїм звичайним магічним життям.
І тепер у цьому житті була Жанна.
Але перед нею залишалося ще одне важливе питання.
Її мама.
Жанна повернулася додому.
Вона довго стояла біля дверей, не знаючи, що сказати.
Потім двері відчинилися.
Мама побачила Жанну.
На її обличчі спочатку з'явилося здивування, а потім полегшення.
— Жанно!
Вона міцно обійняла доньку.
— Де ти була? Я так хвилювалася!
Жанна обійняла маму у відповідь.
— Вибач.
Мама відступила й подивилася їй в очі.
— Ти знайшла щось про бабусю?
Жанна мовчки дістала старий щоденник.
Мама завмерла.
— Це…
— Щоденник бабусі.
Мама обережно взяла його до рук.
Вона довго дивилася на обкладинку.
— Я ніколи не думала, що він ще існує.
Жанна здивовано подивилася на неї.
— Ти знала?
Мама похитала головою.
— Не все. Твоя бабуся завжди говорила про дивні речі. Про академію, магію… Я думала, що це просто її історії.
Жанна усміхнулася.
— Це не були казки, мамо.
Вона відкрила щоденник.
— Я знайшла академію.
Мама подивилася на доньку.
— І що ти там знайшла?
Жанна усміхнулася.
— Новий дім.
За вікном раптом пролетіла маленька магічна іскра.
Жанна подивилася на небо.
Вона знала, що це тільки початок.
А десь далеко, в академії, старий дзвін повідомив про початок нового дня.
Жанна була людиною серед магічних істот.
Але тепер вона знала:
неважливо, ким ти народився.
Справжню сім'ю можна знайти там, де тебе приймають таким, яким ти є.
І академія стала для Жанни саме таким місцем.
Кінець.