Розділ 7

Після битви над академією нарешті запанувала тиша.
На подвір'ї ще залишалися сліди магії, але сама академія була ціла.
Жанна стояла посеред друзів і дивилася на щит «Відбивач», який повільно зникав.
— Невже все закінчилося? — тихо запитала вона.
— Ця битва — так, — відповіла Аріанда.
Жанна подивилася на неї.
— А що ти бачила у своєму видінні?
Аріанда на мить замовкла.
— Я бачила тебе, Жанно. Ти стояла тут, в академії. Але поруч із тобою були всі твої друзі.
Кіара посміхнулася.
— Отже, вона була права. Ми перемогли разом.
Ігніс нахилив голову до Жанни.
— Ти більше не просто гостя цієї академії.
Жанна усміхнулася.
— Але я все ще людина.
— Саме так, — сказав Ігніс. — І, можливо, саме тому ти змогла зробити те, чого не змогли інші.
Жанна згадала свою бабусю.
Аліса.
Її щоденник.
Першу битву.
Другу битву.
І останні слова, які залишилися на сторінці:
«Якщо я не повернуся, можливо, хтось знайде тебе й дізнається мою історію».
Жанна притиснула щоденник до себе.
— Бабусю… я знайшла тебе.
На очі навернулися сльози, але Жанна усміхнулася.
— І я дізнаюся всю правду.
Раптом поруч із нею з'явився Алістер Вейн.
— Тепер ти знаєш, ким була Аліса.
— Хранителькою академії, — відповіла Жанна.
Алістер кивнув.
— І тепер академія отримала нову хранительку.
Жанна здивовано подивилася на нього.
— Мене?
— Тебе.
Велер підійшов ближче.
— Тільки не думай, що через це ми станемо друзями.
Аріда засміялася.
— Брате, ти вже п'ять хвилин стоїш біля неї й захищаєш її!
Велер насупився.
— Я просто виконую свій обов'язок.
— Звичайно, — усміхнулася Аріда.
Кіара засміялася.
Навіть Жанна не стримала сміху.
Тінь обійшов їх навколо й голосно нявкнув:
— Мяу! Ну нарешті ви всі перестали сваритися!
Аріанда посміхнулася.
А над академією з'явилися дракони.
Ігніс підняв голову до неба.
— Схоже, академія прийняла тебе.
Жанна подивилася на величезний замок.
Ще вчора вона думала, що магія існує тільки в казках.
А тепер сама стала частиною цієї казки.
У неї з'явилися друзі.
Дракони.
Відьми.
Русалки.
Перевертні.
Фамільяр.
І таємниця, яку вона ще мала розгадати.
Таємниця її бабусі Аліси.
Жанна підняла голову.
— Я залишаюся.
Кіара посміхнулася.
— Тоді ласкаво просимо додому, хранителько.
Жанна усміхнулася у відповідь.
— Дякую.
Десь високо в академії старі двері раптом самі відчинилися.
За ними була темна кімната.
На столі лежала стара книга.
А на її першій сторінці було написано одне речення:
«Історія Аліси ще не закінчена».
Книга сама перегорнула сторінку.
І з темряви почувся тихий голос:
— Нарешті її онука повернулася…