Розділ 2

Кіара повела Жанну до академії.
Жанна йшла поруч із нею, але весь час озиралася.
Вона досі не могла повірити, що все це справжнє.
— Тут справді живуть дракони? — запитала вона.
— Звичайно, — усміхнулася Кіара. — І не тільки вони.
Раптом до них підійшла дівчина з довгим волоссям.
— Привіт, Кіаро. А це хто? — запитала вона.
— Це Жанна. Вона новенька.
Дівчина здивовано подивилася на Жанну.
— Новенька?
— Так, — відповіла Кіара. — І вона людина.
Дівчина ще більше здивувалася.
— Людина? У нас давно не було людей.
— Я Аріанда, відьма.
— Приємно познайомитися, — усміхнулася Жанна.
Раптом біля ніг Аріанди з'явився чорний кіт.
Він подивився на Жанну.
— Мяу… Людино, ти чого тут?
Жанна здивовано моргнула.
— Я… я справді тебе розумію?
Кіт сів і помахав хвостом.
— Мяу.
Аріанда засміялася.
— Це мій фамільяр. Його звати Тінь.
— Дуже приємно, Тінь, — сказала Жанна.
— Мяу.
Жанна усміхнулася.
— Не думала, що колись розмовлятиму з котом.
— Він не зовсім розмовляє, — пояснила Аріанда. — Але ти, схоже, його розумієш.
Жанна хотіла щось відповісти, але тут до них підійшла ще одна дівчина.
Вона виглядала як звичайна людина, але Жанна одразу зрозуміла, що це не так.
— Привіт! Я Арія, русалка.
— Русалка? — здивувалася Жанна.
— Так.
— Але в тебе ноги!
Арія засміялася.
— У нашому світі русалки можуть ходити по землі. Вода — моя стихія.
— Вау…
Жанна вже не знала, чому дивуватися більше.
Дракон.
Відьма.
Фамільяр.
Русалка.
А тепер із-за дерев почувся дивний звук.
— Гррр…
Жанна повернулася.
До них ішов вовк.
Вона усміхнулася й підійшла ближче.
— Привіт! Ти такий милий. Я Жанна.
Дівчинка обережно погладила вовка.
Наступної миті вовк почав змінюватися.
Жанна відсахнулася.
Перед нею стояв хлопець із вовчими вухами.
— Гррр… Перестань.
Жанна одразу забрала руку.
— Вибач! Я думала, ти просто вовк.
Хлопець насупився.
— Багато думаєш. Ти хто?
— Я Жанна. Людина.
Хлопець здивовано подивився на неї.
— Людина? Тут немає людей.
— Вона новенька, Велере, — сказала Кіара.
Велер ще раз подивився на Жанну.
— Новенька, але чому людина?
За його спиною почувся сміх.
— Брате, чого ти такий неспокійний?
До них підійшла дівчина.
Вона мала такі самі вовчі вуха, як Велер.
— Я Аріда, його сестра.
Вона подивилася на Жанну.
— Не звертай уваги на цього бовдура.
— Арідо! Я не бовдур!
Аріда засміялася.
— Тоді чому ти гарчиш на новеньку?
— А чого вона мене гладила?
Жанна усміхнулася.
— Я не знала, що ти перевертень.
Велер фиркнув.
— Тепер знаєш.
— І я не злякалася, — додала Жанна.
Аріда здивовано підняла брови.
— Правда?
— Правда.
Аріда посміхнулася.
— Тоді ти сміливіша, ніж здаєшся.
Велер нічого не відповів, але його погляд на Жанну вже став трохи іншим.
Не таким сердитим.
Раптом десь далеко пролунав дзвін.
— Це дзвінок, — сказала Кіара. — Нам пора на урок.
— А у вас усіх зараз урок? — запитала Жанна.
— Так, — відповіла Арія.
Кіара усміхнулася.
— Ходімо. Ти ж тепер теж учениця академії.
Жанна подивилася на величезні двері академії.
Ще вчора вона думала, що дракони та магія існують лише в казках.
А сьогодні вона стояла серед відьми, русалки, перевертнів, дракона та магічного кота.
І навіть не здогадувалася, що зовсім скоро дізнається про власну магію.