Розділ 21

Добре поміркувавши, Імператор вирішив, що їм слід вирушати в Етіренію і призвати Валідану до правосуддя. Ірфла погодилася допомогти пробратися в королівство, якщо натомість Імператор пообіцяє, що її мати залишать живою. Знехотя, Ромерік Велланійський погодився на цю пропозицію. За легендою Ірфла відібрала Феліцію у королівської варти і, взявши найманців для охорони, доставляла полонянку матері. Найманців зображували Маллайда та кілька десятків королівських бойових магів. Імператор, Фірніет, Майренн, Ейтна та ще десяток воїнів зображували мандрівних темних магів, які приєдналися до Ірфли дорогою. Це була сумнівна затія, але Ірфла сподівалася, що ніхто не запідозрить у ній зрадницю і все пройде гладко.

Наступного дня, розробивши стратегію і переодягнувшись у відповідний за легендою одяг, вони вирушили в дорогу. Портал переніс їх із Делавії в невелике містечко під назвою Ліатта — воно розкинувся на березі Похмурої затоки одразу за Летанійськими горами. Від Ліатти було кілька годин ходи до Сірого Перешийка — місця, яке поєднувало Велланію та Етіренію. На початку перешийка на боці Велланії на них чекали велланійські прикордонні стражники, які без проблем пропустили загін, впізнавши Імператора. Шлях по перешийку був куди довше і займав у кращому разі години чотири, тому перед тим, як йти далі, загін присів перепочити і поїсти.

День був уже по-осінньому прохолодний, але сонце світило яскраво і хоч трохи, але зігрівало. З місця привалу відкривався непоганий краєвид на Вічне море, вдалині маячила Етіренія, і Феліція залюбувалася гарним краєвидом, зручно розташувавшись на поваленій колоді. Поруч сидів Фірніет і його присутність заспокоювала, вселяла віру у позитивний результат. Феліція з насолодою вдихала солоне морське повітря і, поїдаючи великий шматок м'ясного пирога, задоволено посміхалася. Незважаючи на те, що йшли вони на битву, Феліція тихо раділа. Фірніет був поряд, день був прекрасний і їй цього було достатньо, щоб почувати себе щасливою. Може, зіграла роль і ейфорія від учорашніх перемог. Феліція як могла витіснила з пам'яті спогади про вбивства, замінивши їх одним лише відчуттям перемоги, вона вміла не думати про погане, коли хотіла.

Час відпочинку закінчився і вони рушили в дорогу. Це була незвичайна дорога: вузька та небезпечна. Пройшовши невеликий лісок, загін опинився серед двох вод: Похмурої затоки та Вічного моря. Берег тут був крутобережний, а води глибокі. Один необережний рух і можна було скотитися вниз. Подейкували, що ближче до Етіренії у водах водилися різні чудовиська. Ірфла підтвердила цей здогад, тому всі йшли обережно, не бажаючи потрапити в холодну та небезпечну воду. Доволі втомившись, мандрівники, нарешті, дісталися Етіренійського розлому — того самого, який міг відокремити Етіренію від Велланії, якби світлі маги вчасно не зупинили Ерту Етірель. Біля розлому на них чекали стражники Валідани й Ірфла розповіла їм свою історію. На щастя, вони її впізнали і пропустили без запитань, навіть ні на мить не засумнівавшись у її словах. Відразу за розломом притулилося невелике придорожнє містечко Нотем — улюблене місце відпочинку для всіх мандрівників. Втомлений загін розташувався в одній із місцевих таверн (а їх тут було кілька), зайнявши всі вільні місця. Добряче поїли, деякі прилягли ненадовго поспати, інші просто відпочивали за столами, ведучи неспішні розмови. Набравшись сил, за три години загін вирушив через портали до Еліву — столиці Етіренії. Портали знаходилися лише за 15 хвилин ходи від палацу Валідани, тому мандрівники незабаром були на місці.

Ірфла повторила свою легенду палацовим стражникам і ті теж не засумнівалися у правдивості її слів. Радо привітавши спадкоємицю їхньої темної королеви, вони пропустили всіх усередину.

Валідану вони знайшли у тронній залі. Вона про щось тихо сперечалася зі своїми радниками, але почувши галас, підвела голову.

— Мамо, я привела тобі Феліцію! Підійди! — крикнула Ірфла, увійшовши до зали лише у супроводі Феліції, Маллайди та ще трьох стражників, які зображали найману охорону.

Валідана радісно поспішила назустріч доньці. У цей момент її оточили інші, включаючи Імператора.

Феліція вперше виявилася так близько до темної магеси — вони стояли майже поряд. Вона відчувала, як усередині неї бурхливим потоком тече сила Феллінії, як почуття розпалюються і злість прагне прорватися назовні вогняним вибухом. Але Феліція тримала себе в руках. Імператор же, навпроти, ледве стримував себе. Феліція явно відчувала, що Ромерік Велланійський хоче вбити Валідану і чекає відповідного моменту. Сила Імператора вирувала в ньому навіть сильніше, ніж сила Феліції, і вона це відчувала. Було дивно таке відчувати, але Феліція зрозуміла, що це ще одна з її прихованих здібностей — відчувати чужі сили та прагнення, коли вони так яскраво вібрують у просторі. Вона хотіла попередити Ірфлу про намір Імператора, але між ними були люди і зробити це непомітно було неможливо.

— Мамо, здавайся, ми прийшли забрати твою силу, — Ірфла стояла перед матір'ю серйозна та урочиста. — Більше ти не вбиватимеш. Темним магам кінець. Імператор залишить тебе живою, але сили тебе позбавлять.

— Ти зрадниця! Як ти могла?! — чорні очі Валідани спалахнули гнівом. Вона була вражена вчинком улюбленої доньки. Але, взявши себе в руки, стійко прийняла такий неприємний поворот долі: — Що ж хочете забрати мою силу? Я її віддам, але тільки якщо програю бій. І у суперники я викликаю Феллу. Чи тепер тебе звуть Феліція? Втім, яка різниця — сила одна.

— Я не Фелла. Я краща за неї. Я не така слабка, — Феліція вийшла назустріч Валідані, Фірніет навіть не встиг схопити її за руку.

Вони стояли одна навпроти одної і дивилися, чекаючи, що буде далі.

— Я приймаю умови бою, — Імператор кивнув, дозволяючи провести поєдинок.

Усі присутні маги — і темні, і світлі — відійшли до стін тронної зали, звільнивши якнайбільше простору для поєдинку. Глянувши один одному в очі, Феліція та Валідана вивільнили свої сили. Темна магеса виявилася гідним противником, вона була вдвічі сильніша за тих трьох темних магів, з якими Феліції довелося битися напередодні. Але й Феліція була сильна — вона відчувала, як її переповнює силою, як вона ллється через край, обрушуючи на супротивницю давно сплячу лють вогняними вибухами і сяючими блискавками.