Розділ 19

— Оце новина! — Феліція була вражена. — І давно ти знаєш?

— Років сім, відколи працюю в Лідевані, — відповів Фірніет. — Мені Елсівет одразу розповіла. Вона знала, що я навчався в Еділана і вона вже не могла зберігати це в таємниці. Елсівет треба було з кимось поділитися.

— А ще хтось знає?

— Ні. Тільки сама Ейтна.

— Але як взагалі так сталося? — Майренн теж вклинилася в розмову. — Еділан же наклав на себе руки десь через місяць після загибелі Фелли. Коли він встиг?

— Маг Реннвін, ваша дочка досі не знає, звідки діти беруться? — Фірніет посміхнувся.

Майренн почервоніла. Феліція захихотіла над збентеженням подруги і по-дружньому штовхнула її в бік. Вони сиділи за столом і пили каву з тостами з сиром, приготовленими Феліцією нашвидкуруч.

— Усі дівчата божеволіли Еділаном, від охочих провести з ним ніч ніколи відбою не було. Еділан завжди був відданий Феллі, хоч і любив посміхатися іншим і надавати деякі знаки уваги. Мабуть, після її смерті він шукав втіхи в інших жінках, — зітхнув Фірніет. Він багато в чому не схвалював свого вчителя. — Але так і не знайшов. Еділан взагалі не знав про те, що мати Ейтни завагітніла, коли наклав на себе руки. Вона сама дізналася про це вже після його смерті. Вийшла скоріше заміж за хорошого хлопця, і він виховував Ейтну як свою дочку. Все було добре, доки Валідана не дізналася про існування ще однієї дочки Еділана і не спробувала напасти. Ейтна врятувалась, а от батьки загинули, захищаючи її.

— Звідки Валідана про це дізналася? — здивувалася Феліція.

— Та хто її знає? — Фірніет знизав плечима. — Я не розуміюся на темній магії. Вона і про тебе незрозуміло яким чином дізналася. Для мене досі це загадка.

— Може, варто почати вивчати теорію темної магії, щоб хоч трохи розуміти її? — Феліція давно про це думала. — Необов'язково користуватися зброєю ворога, але знати, як вона працює необхідно.

— Ти маєш рацію, Феліціє, — погодився Фірніет. — Я сам досить часто порушував це питання, але Зібрання Архімагів зі мною не погоджувалося. Вони вважають, що не можна вивчати темну магію. Бояться, що спокусимося і перейдемо до темних. Але все це зараз не має значення. Потрібно повертатися до Лідевану та рятувати ситуацію.

— Ректор заборонив повертатися, — нагадав Реннвін Віраль.

— Заборона стосується учнів, але не мене, — заперечив Фірніет. — Я вам і не пропоную їхати туди. А ось тобі, Феліціє, доведеться поїхати зі мною. Схоже, більше не вдасться приховувати тебе від Імператора. Він, напевно, вже на півдорозі в академію і нам потрібно опинитися там раніше. Я не можу створити свій портал, тому що невідомо, коли і скільки сили мені знадобиться. Не хочу ризикувати. Тому нам треба поквапитися.

— Я теж їду, — раптом заявила Майренн.

— Нікуди ти не їдеш, — жорстко заперечив їй батько.

— Тату, послухай, я вже доросла і ти не можеш мені це заборонити, — Майренн наполегливо стояла на своєму. — Я не можу залишити Феліцію без підтримки.

— Добре, — зітхнув Реннвін. — Але я вирушаю з вами. І створю для вас портал. В мене швидко відновлюється магічна енергія.

Покінчивши зі сніданком і переодягнувшись, вони поспішили до Лідевану. Фірніет пояснив Реннвіну, як потрапити до підвалу його лабораторії, і той почав створювати портал. Поки він це робив, Фірніет відвів Феліцію в сторону і, взявши за руку, прошепотів набір звуків, малюючи на долоні руну.

— Це дозволить тобі повернутися в підвал і провести сюди друзів, якщо щось піде не так, — пояснив Фірніет і рвучко притягнув її до себе, обдаровуючи швидким поцілунком.

Реннвін створив портал і всі вони перенеслися в підвал Лідевана. Ірфла все ще була тут і навіть не уявляла, що відбувалося ззовні.

— О, яка компанія! — замість привітання видала вона. — Їжу принесли?

— Майренн, я ж просив її нагодувати, — дорікнув Фірніет.

— Я залишила їй достатньо їжі. Мабуть, у неї хороший апетит.

— А чим мені ще тут займатися? Нудно ж, от і їм, — зітхнула Ірфла.

— З їжею доведеться почекати. Тут знаходиться твоя мати, — повідомив їй Фірніет.

— О, давно потрібно було! Я вже встигла по ній скучити, — на обличчі Ірфли промайнула саркастична посмішка.

— Вона захопила в полон одну з учениць і хоче зробити обмін, — Фірніет втомлено притулився до стіни.

— Впізнаю матусю! — Ірфла радісно захихотіла.

— Проблема в тому, що Валідана, мабуть, не віддасть полонянку, навіть якщо ми відпустимо тебе, — Фірніет почав здалеку. Йому дуже не хотілося говорити правду Ірфлі, але він розумів, що це єдиний шанс врятувати Ейтну.

— Чому?

— Ейтна Інаді, дівчина, яку вона захопила, твоя молодша сестра. Ще одна дочка Еділана Сетірама.

Ірфла мовчала, тільки здивовано витріщала очі на Фірніета. Ця новина її сильно вразила.

— Як так? — нарешті, змогла видавити вона.

— Еділан тяжко переживав смерть Фелли і шукав втіхи в жіночих обіймах. Втішителькою виявилася мати Ейтни. Але, мабуть, виходило в неї це слабко, оскільки Еділан наклав на себе руки, так і не дізнавшись про її вагітність, — видав Фірніет коротку версію.

— Я правильно розумію: моя мати знала про це?

— Так.

— І нічого мені не сказала?! — Ірфла була обурена. В її очах спалахнув недобрий вогонь.

— Як бачиш, — усміхнувся Фірніет і відійшов від стіни. — Ти допоможеш звільнити сестру?

— Допоможу, — Ірфла рішуче кивнула і підійшла до дверей камери. — Що потрібно зробити?

— Ми відпускаємо тебе і ти, коли опинишся поруч із матір'ю, скажеш, що не підеш з нею, поки та не відпустить Ейтну. Вплинь на неї якось, ти ж її дочка, ти знаєш її.

— Гаразд, я спробую, — погодилася Ірфла.

Фірніет почав стирати захисні руни з камери полонянки. Реннвін Віраль тихо поцікавився у Феліції:

— Ви у ній впевнені? Вона не підставить?

— Думаю, тепер вона на нашому боці. Її віра в матір явно сильно похитнулася.

Ірфла нарешті вийшла з камери.