Вони квапливо йшли дорогою до Ліданії, насолоджуючись духмяним вечірнім повітрям. Місто вже горіло вогнями, де магічними, а де свічками та вогнищем. Вечір видався теплим і безвітряним. Феліція насолоджувалася близькістю Фірніета, йдучи поряд з ним, навмисно зачіпаючи його руку своєю. Він був не проти.
Перед самою аптекою всередині Феліції виникло якесь неприємне відчуття, ніби щось стиснуло груди, але глянувши на каблучку із захисним каменем, вона заспокоїлася — вона не видавала небезпеки. Та й Фірніет не показував тривоги. Нічого не підозрюючи, вони переступили поріг аптеки, і тут палець Феліції ніби обпалило вогнем. Вона глянула на каблучку, та прямо палала червоним! Феліція злякано подивилася на Фірніета, але той усе зрозумів. Біля дверей стояли два темні маги. Інший сидів у кріслі, ще двоє стояли біля пов'язаного міцними мотузками аптекаря, останній утримував маленьку заплакану дівчинку. Шестеро темних магів. У Феліції затремтіли коліна. Фірніет, ніби відчувши її страх, міцно взяв за руку.
— Вибачте мені, майстре Фірніете, — плутано забелькотів аптекар, — але вони схопили мою доньку, мою єдину крихітку.
— Я вас не звинувачую, — спокійно відповів Фірніет і тільки сильніше стиснув руку Феліції, майже до болю. — Відпустіть дитину, вам вона не потрібна. Ми прийшли.
Темний маг, що сидів у кріслі, підвівся і попрямував до них. Мабуть, він був головним.
— Віддайте нам дівчину і ми відпустимо дитину, — нічого іншого Феліція від нього не чекала.
— Давайте вийдемо і поговоримо. Аптекар і його дочка не мають до цього жодного відношення, — Фірніет умів тримати себе в руках.
— Щоб ви могли втекти чи позвати стражників? — головний гидко посміхнувся. У нього взагалі було неприємне обличчя — з довгим викривленим носом і все у шрамах. — Не вийде.
Фірніет гарячково обмірковував. Він не хотів нашкодити аптекареві, але й Феліцію не міг віддати магам. Принаймні без бою.
— Добре, я віддам вам дівчину, — раптом сказав він. У Феліції від цих слів серце обірвалось і перехопило подих. — Але я можу хоча б із нею попрощатися?
— Прощайтеся, — головний махнув рукою і повернувся в крісло.
Фірніет несподівано пригорнув Феліцію до себе, стиснувши в міцних обіймах, і швидко зашепотів їй у вухо:
— Вірте мені, Феліціє, я знаю, що роблю. Візьміть амулет і не випускайте його з рук, інакше постраждаєте, — Фірніет вклав їй у долоню амулет, знятий зі своєї шиї. — Будьте сильною і підкоряйтесь моїм наказам, якщо хочете вижити. Уперед!
Його губи ніби випадково ковзнули, ледве торкаючись, по її шиї і це додало Феліції хоробрості. Вона відпустила його руку і сміливо зробила крок до темного мага.
— Я готова, я піду з вами, — Феліція старалася, щоб її голос звучав твердо. — Відпустіть дівчинку.
— Діркасе, відпускай, — наказав головний.
Той, кого назвали Діркасом, скривився.
— Ми що навіть не розважимося?
— У нас наказ лише на цю. Її Темність Валідана заборонила будь-кого чіпати. Ти ж знаєш, Діркасе. Ходімо.
— А цей? Маг із академії? — Діркас кивнув на Фірніета.
— Ну, він же не ідіот, щоб сам протистояти шістьом? — головний реготнув.
— Минулого разу нас було четверо і він не побоявся напасти, — Діркас був серед тих, хто нападав. — І повір мені, він задав нам доброго прочухану.
— Разом із стражниками? — головний починав злитися. — Ну, тоді я його просто паралізую, доки він прийде до тями, нас уже тут не буде.
Феліція вся похолола зі страху. Вона знала, як діє закляття паралізації, на заняттях мага Брідевана вони успішно застосовували його на дрогові. Вона кинула погляд, сповнений відчаю на Фірніета, але він відповів їй спокійною усмішкою та легким кивком. Схоже, він справді знав, що робив.
Діркас підкорився начальнику і всі темні маги вирушили на вихід, міцно тримаючи Феліцію під руки. В кулаку у Феліції був затиснутий амулет. Вона не розтисне долоні, ні в якому разі. Вона не підведе Фірніета. Вже біля самих дверей головний темний маг обернувся і кинув у Фірніета закляття, що паралізувало. Той не відповів на нього щитом і застиг нерухомо. Однак Феліція встигла помітити, що він обережно підморгнув їй оком. Значить, не спрацювало. Але як?
Ледве тримаючись на ногах, Феліція вийшла з темними магами на вулицю. Місто дихнуло несподіваною прохолодою і темрявою. Тільки амулет Фірніета в долоні зігрівав і надавав хоч трохи сили. Не встигли двері за темними магами зачинитися, як з них миттю вилетів Фірніет і, спрямувавши руки на магів, щось оглушливо закричав. Усіх шістьох повалило на землю, тільки Феліція залишилася стояти.
— Феліціє, біжіть до порталів! Переміщайтесь у Тавію, — Фірніет вклав їй монетку в долоню і обернувся до нападників.
Феліція слухняно побігла, інколи озираючись назад. Фірніет намагався не відставати, але йому постійно доводилося відбивати атаки темних магів. Злякані люди на вулиці спішно поховалися в будинки, стражники як на зло десь запропастилися. Допомогти не було кому.
Феліція не звикла швидко бігати і невдовзі відчула, як у грудях нестерпно горить, а ноги стали слабкими та неслухняними. Фірніет і темні маги були вже близько, втім, портали теж. Феліція напружилася і вже збиралася вскочити в портал у Тавію, як раптом сильним ударом магії в плече її відкинуло на кам'яні сходи. Пронизливий біль прошив наскрізь, Феліція кілька нескінченних секунд не могла навіть видихнути, не те що поворухнутися. Роздерте об камінь коліно та долоня нестерпно боліли, і, здається, вона добряче стукнулася о верхню сходинку підборіддям. Місце на плечі, куди вдарила магія, горіло вогнем і кололо голками, наче в неї запустили жменю розпечених цвяхів. Вона ще не встигла прийти до тями, як хтось підняв її на руки. То був Фірніет. Його сильні руки міцно притискали її до грудей і разом вони прослизнули крізь портал у Тавію. Фірніет дбайливо опустив її на землю і, ставши навпроти порталу, креслив у повітрі якісь руни.
— Блокую прохід у портал, — пояснив Фірніет. — Це затримає їх, але не надовго. У нас є хвилин 10. Ви сильно забилися, Феліціє?