Розділ 15

Ранок прийшов дражливим запахом міцної кави і свіжоспечених булочок з корицею. Ще не розплющуючи очей, Феліція відчула їхній чарівний аромат — вона обожнювала корицю. М'який плед плед зігрівав її тіло, і від цього на душі було так спокійно. Феліція розплющила очі — з лабораторії виходив Фірніет, живий і неушкоджений. Помітивши, що дівчина прокинулася, він підійшов ближче.

— Феліціє, вам ніхто не казав, що не варто залишатися на ніч у кімнатах викладача? — Фірніет намагався говорити серйозно, але в його голосі відчувалася усмішка. — Можуть піти плітки.

— Вибачте, майстре Фірніете, я турбувалася, — Феліція потягнулася, солодко позіхнула і сіла, скинувши з себе плед. — Вас дуже довго не було. Все в порядку?

— Як бачите, я живий, — Фірніет не хотів вдаватися до подробиць і запрошуючим жестом покликав Феліцію до столу снідати. — Сідайте. Я прихопив свіжі булочки прямо з їдальні. Сподіваюся, вам такі подобаються.

— З корицею — мої улюблені, — зізналася Феліція і поспішила сісти за стіл.

— Я також їх люблю.

Феліція з апетитом накинулася на булочки. Вона й не підозрювала, що встигла так зголодніти за ніч! Втамувавши голод, вона зробила ще одну спробу дізнатися у викладача подробиці вчорашньої події:

— Майстре Фірніете, то що вчора сталося?

— Пийте каву, бо охолоне, — викладач посміхнувся.

Феліція зробила кілька ковтків кави, але розпитувань не залишила.

— Це ж і мене стосується!

— Феліціє, давайте спокійно поснідаємо, а потім усе обговоримо. Це серйозна розмова.

— Ви когось із них убили? — Феліція стривожено подивилася на викладача.

— Ні, але є багато інших неприємних моментів. Допивайте каву, доїдайте булочки та перейдемо до мого кабінету. Там надійніше.

Феліція насторожилася. Хоч Фірніет і виглядав спокійним, посміхався їй, вона все одно відчувала, що він чимось стурбований. Своєю усмішкою він більше хотів її заспокоїти, ніж показував гарний настрій.

Покінчивши зі сніданком, вони перейшли до кабінету, напівтемрява якого сприяла подібним розмовам. Феліція присіла в крісло, чекаючи, коли Фірніет сам почне говорити.

— Все повернулося таким чином, що мені довелося доповісти про подію стражникам — темних було четверо і мені важко було впоратися з ними. Стражники, звичайно ж, змушені були мене допитати, що я знаю про напад. Я повідомив, що вони підозрюють у чомусь мою студентку, подробиці я опустив. Тепер вони донесуть про це Імператорові, — Фірніет важко зітхнув і опустив голову на руки.

— А що в цьому поганого? — Феліції справді було незрозуміло, що тут не так.

— Я вже казав вам раніше, що Імператор може наказати вас убити, якщо вважатиме це за необхідне для порятунку сили Фелли від Валідани, — нагадав Фірніет. — Я не знаю, як він відреагує і що зараз у нього в голові. Раніше, не знаючи вас, мені було байдуже, але тепер я просто не можу допустити такого розвитку подій.

— Чому? Хіба моє життя важливіше за життя тисяч людей?

— Важливіше, — Фірніет підвівся і підійшов до книжкових шаф. Він помітно нервував і намагався уникнути зустрічі поглядами. 

— Чому? — допитувалась Феліція, хоч їй і так це було очевидно.

— Тому що у вас є потенціал і ви зможете розвинути у собі всі здібності Фелли до вищого рівня, — схоже, Фірніет знайшов чим виправдатися. — І з цими здібностями та допомогою інших магів ви могли б піти проти Валідани та перемогти її. Ваша сила потрібна у вашому тілі.

— Ви самі хоч вірите в те, що кажете? — Феліція посміхнулася. Їй страшенно хотілося почути хоч щось схоже на любовне зізнання, але вона розуміла, що Фірніет знайде будь-який спосіб, щоб цього уникнути. І її це злило. — Мою силу можна віддати більш здібному магу, який зможе правильно нею розпоряджатися.

— І залишити вас без сили у Велланії? Ви у своєму розумі? — Фірніет повернув голову до Феліції, обурено виблискуючи очима. — Чи ви назад на Землю хочете?

— Не хочу. Але я не зрозумію, чому ви так про мене дбаєте, — збрехала Феліція. Насправді, вона розуміла чому.

— І добре, що не розумієте, — Фірніет сказав це тихо, знову відвернувшись до книг, але так, щоб Феліція почула. І одразу ж перейшов на іншу тему: — Послухайте, Феліціє, мені знадобиться зв'язатися з Імператором і вирішити це питання. Я поки що не знаю, як це влагоджу, але після свята я поїду до столиці. Я зроблю все, щоб Імператор не мав бажання вас вбивати. Обіцяю.

— А як не вийде? — Феліції раптом стало страшно. До неї тільки зараз дійшло, наскільки все серйозно.

Фірніет довго мовчав, розглядаючи книги у своїй шафі. Здавалося, він знав відповідь, просто не хотів її називати.

— Тоді я змушений піти проти Імператора, — його голос був твердий.

Феліція підвелася і тихенько підійшла до Фірніета. Він, захоплений роздивлянням книг, її не помітив.

— Є багато місць, де Імператор не зможе нас упіймати, — тихо міркував він. — Інші світи, наприклад. Думаю, Кетта з радістю дала б нам притулок в Муірні. Ви не помрете, Феліціє. Я не дозволю.

Раптом Фірніет різко обернувся і Феліція опинилася в надто небезпечній близькості від нього. Ззаду була книжкова шафа, а прямо над нею вимальовувалося в напівтемряві обличчя викладача, що дивився на неї з явною ніжністю у погляді. Він виглядав дещо розгубленим несподіваною близькістю Феліції, адже не чув, як вона підійшла. Феліція злегка торкнулася його руки і ледь помітно посміхнулася, схиливши голову на бік. Як їй хотілося, щоб він її обійняв і в цих обіймах вона змогла б забути про все, сховатися від усіх проблем, розвіяти смуток. Їй, як повітря, потрібні були його сильні, рятівні обійми. Фірніет вчинив інакше: несподівано поривчасто схопив руку Феліції, якою вона торкалася його, міцно стиснув у своїй, і, нахилившись, швидко поцілував. Серце пропустило удар. Один. Можливо, два. Місце на руці, де торкнулися його губи, ще горіло, а Фірніет тримаючи її легенько за пальці, вів до дверей зі свого житла. Феліція прийшла до тями лише коли була на порозі і здивовано подивилася на викладача.