Розділ 11

Незважаючи на суботу, встали дівчата рано — Майренн хотілося якнайшвидше потрапити додому, а Феліція не хотіла затримувати викладача, йому треба було доставити до Ліданії партію лікувального настою. Власне тому вона не особливо заперечувала проти його супроводу. Феліція хоч і розуміла, що з Фірніетом вона буде у відносній безпеці, але не дуже хотіла, щоб він зображував її охоронця. Це виглядало підозріло, а привертати увагу не хотілося, особливо у світлі останніх новин про її силу.

Снідати вони вирішили дорогою, тому взявши пару бутербродів та булочок у їдальні разом із термосом кави, дівчата поспішили до воріт академії.

Майстер Фірніет уже чекав їх біля воріт із сумкою, повною настоїв. Мабуть, він підвівся ще раніше і поснідав у себе. До Ліданії вони збиралися дійти пішки, зайти в аптеку і в лавку з прикрасами (Феліція хотіла купити каблучку для зачарування), а потім через портал у Ліданії вирушити в Тавію, невелике містечко на березі Летавійського озера і потім перебратися через озеро на поромі. Будинок Майренн був оточений озером, річкою, Зачарованим лісом та горами. Поруч було ще п'ять таких же будиночків. Це було затишне відокремлене містечко з чудовим краєвидом.

Квапливо крокуючи знайомою дорогою до Ліданії, дівчата на ходу жували бутерброди. Феліція вже не розглядала околиці, вона ще не зовсім прокинулася, та й усю увагу захопили бутерброди. Як не дивно, шлунок прокинувся раніше за неї саму. Феліція з апетитом уплітала трохи підсмажений хліб із запеченою куркою, помідором та листям невідомої їй, але дуже смачної зелені, і навіть не помітила, як вони увійшли до Ліданії.

Майренн запропонувала сісти і випити каву з булочками на лавці навпроти аптеки, поки майстер Фірніет віддаватиме настої. Вони затишно розташувалися, поставивши між собою кошик із їжею та термос із кавою. Час був ранній, перехожих у суботній ранок було замало — всі ще спали, тож уваги на них ніхто не звертав. Дівчата якраз закінчували пити каву, коли майстер Фірніет вийшов із аптеки.

— Ну що, підемо до порталів? — запропонував він, махнувши рукою вправо, де були портали для переміщення.

— Я хотіла купити каблучку для зачарування, — нагадала Феліція.

— Добре, тільки швидко. Чекаю на вас тут, — викладач опустився на лаву, де щойно пили каву його студентки.

Майренн потягла Феліцію до найближчої крамнички з прикрасами. Це була невелика крамниця, літній господар сидів за прилавком, підперши сонну голову і ледве стримуючи позіхання. Дзвінок, що пролунав, від дверей, які відчинилися, змусив його здригнутися — він явно не чекав відвідувачів у таку рань.

— Чого бажаєте, юні леді? — чоловік привітно посміхнувся і попрямував до них.

— Мені б просту каблучку для зачарування, — Феліція теж усміхнулася у відповідь добродушному продавцю.

— Захисна магія, — уточнила Майренн.

Господар крамниці кивнув і дістав з прилавка одну з коробочок із срібними каблучками. Виглядали вони справді просто, але симпатично, такий собі повсякденний варіант. Деякі були навіть із камінням.

— Дозвольте порадити? — чоловік дістав з коробочки одну з каблучок, з хитромудрим плетінням і невеликим непрозорим жовтогарячим камінцем у центрі. — Вона трохи дорожче за інші, але камінь у каблучці, сердолік, спеціально підготовлений для захисного зачарування — у разі небезпеки він змінює колір на червоно-оранжевий.

Феліція подивилася на Майренн, бажаючи переконатися, що продавець каже правду. Майренн кивнула, підтверджуючи його слова.

— Скільки ви за нього хочете? — Феліції обручка сподобалася, і якщо ціна виявиться прийнятною, то вона її візьме.

— 20 мідних веллатів, але воно того варте! А сердолік так чудово підходить до вашого волосся! — розхвалював чоловік свій товар. Феліція вже знала, що місцеві гроші називаються веллати, і складаються з мідних, срібних та золотих монет. За тиждень роботи Феліція отримувала 100 мідних веллатів, що вважалося непоганим підробітком для студентки. Ціна каблучки її трохи збентежила, це був її денний заробіток.

— А інші каблучки скільки коштують? — Феліція зітхнула. Каблучка булп чудовп, але так багато грошей витрачати на неї не хотілося.

— Від 5 до 10 веллатів, якщо без зарядженого каменю. Але вони слабші будуть. Краще витратитись один раз, зате купити хорошу річ, — продавець умів стояти на своєму. — Та ви примірте, це явно ваш розмір.

Феліція подивилася на Майренн, просячи поради. Та лише знизала плечима, посміхаючись, мовляв, вирішуй сама. Феліція примірила каблучку на безіменний палець лівої руки, і та виявилася саме їй у пору. І виглядала так добре!

— Ви з Лідевана? — поцікавився чоловік. Дівчата ствердно кивнули. Продавець зобразив задумливе обличчя і, підморгнувши, запропонував знижку: — Добре, віддам за 15, як студенткам найкращої академії та першим покупцям за сьогоднішній ранок.

Феліція посміхнулася і погодилася взяти за цією ціною. Розплатившись, вони поквапилися до лавки, на якій на них чекав майстер Фірніет, який уже нетерпляче постукував ногою об землю. Щойно побачивши їх, він підвівся і попрямував у бік порталів. Дівчата поспішили за ним.

Портали знаходилися на околиці міста, поряд з річкою Летарінкою Східною, що протікала вздовж Летанійських гір. Її сестра — Летарінка Західна, прокладала свій шлях до океану вздовж Зачарованого лісу та Лідевану. Портали були зроблені зі світлого каменю і своєю будовою нагадували ротонди — три сходинки, що ведуть на майданчик, витончені колони, що підтримують дах-купол. Усередині порталу стояла кам'яна чаша. Всього порталів було п'ять — у столицю Делавію, у Летаін, Тавію, Тіанію, місто за Зачарованим лісом, і Креттан, місто на березі Велланійського океану, південніше Лідевану. Біля кожного порталу знаходилася кам'яна стела, з вирізаною на ній назвою міста. Феліція з цікавістю розглядала портали, але принцип роботи зрозуміти не могла.

— Покладіть п'ять веллатів у чашу і доторкніться до неї рукою, вас одразу перенесе в портал у місці призначення, — пояснив майстер Фірніет і простяг Феліції з Майренн по монеті.