Розділ 10

— Майстре Фірніете? — Феліція не знала, чого їй чекати від мага і в нерішучості зупинилася перед ним на три сходинки нижче.

Фірніет підвівся і підійшов до Феліції майже впритул. Його сірі очі з блакитними тріщинками зараз справді були як крига.

— Ви нічого не бажаєте сказати мені, Феліціє? — тихо, але дуже чітко поставив він своє запитання. У голосі його не було злості, але все ж таки деяке невдоволення було.

— А що я повинна сказати? — Феліція справді не розуміла до чого хилить викладач.

— Наприклад, чому вашого прізвища немає в імператорському архіві? Ні вашої дати народження, ні смерті ваших батьків — взагалі нічого, ніяких Фульмінаррі по всій Велланійській імперії, — надто спокійно заявив Фірніет.

Феліція відчула себе так, ніби її наздогнав удар блискавки. Вона не знала, що сказати, вона не могла навіть поворухнутися. Фірніет же стояв так близько і від нього так дурманливо солодко пахло чимось цитрусовим, що Феліції просто хотілося провалитися на місці або хоча б знепритомніти, щоб не відчувати цієї тортури близькістю. Не в цій ситуації. Не зараз.

— Феліціє! — Фірніет торкнувся її плеча, виводячи з заціпеніння. — Я чекаю на відповідь.

Що говорити? Правду чи чергову брехню? Феліція не могла вирішити. Вона не знала, чи може довіряти викладачеві, як і не знала, чи повірить він новій брехні. А ще вона не могла зрозуміти, чому він шукав її в архівах. Ось це справді було підозріло.

— Це моє несправжнє прізвище, — чесно зізналася Феліція. І, попереджаючи зустрічне запитання, сама пішла в наступ: — А навіщо ви шукали мене в архівах?

Фірніет зніяковів. Цього Феліція не чекала. Невже в нього теж були якісь секрети?

— Чому ви приховуєте своє справжнє прізвище? — схоже, Фірніет вибрав таку саму тактику не відповідати на запитання, а лише ставити свої.

— Бо вона мені не подобається. Я її змінила. Це злочин?

— Ні. То яке ваше справжнє прізвище? — Фірніет не збирався відставати.

— Тепер Фульмінаррі моє справжнє прізвище, — Феліція теж була вперта.

— Ні, поки що вона не з'явиться в імператорських архівах.

Ось тут Феліція зрозуміла, що прорахувалась. Але хіба вона могла припустити, що хтось шукатиме інформацію про неї та її минуле в архівах? Однак здаватися було рано.

— Що ви хочете знайти, майстре Фірніете? — Феліція постаралася, щоб її голос звучав якомога твердіше та впевненіше, хоч це й давалося їй важко.

— Я хочу зрозуміти джерело вашої сили. Це єдине, що я можу зараз вам сказати, — Фірніет важко зітхнув, упертість Феліції його дратувала.

Вони обидва бачили в очах один одного недовіру. Ось тільки у Феліції воно було змішане зі страхом, а очі Фірніета намагалися замаскувати надію. Це було не очікувано. Феліції подумалося, може, не все так погано, як вона вигадала... Вона вже була близька до того, щоб зізнатися у всьому тут і зараз, але раптом Фірніет поставив зовсім інше запитання:

— Гаразд, не хочете говорити справжнє прізвище, тоді скажіть хоч би дату свого народження.

— 27-е, Місяць Зоряного Пилу, 727 рік, — Феліція відповіла чесно, не відчуваючи каверзи.

— А о котрій годині знаєте?

— О 23:45.

— За 15 хвилин до опівночі… — Фірніет промовив це повільно, трохи посміхаючись. І несподівано додав: — Гаразд, я бачу, ви втомилися, ідіть відпочивати, Феліціє. Поговоримо завтра, коли прийдете на роботу.

Фірніет відійшов убік, даючи Феліції можливість пройти, чим вона негайно скористалася. Тільки відійшовши кілька кроків від викладача, Феліція змогла видихнути. Не було більше дурманного запаху і очей, що проникали в душу. І запитань. Феліція не на жарт стривожилася: Фірніет шукав інформацію про неї і причини цього вона не могла зрозуміти. Начебто б і не давала приводу для підозр. Чи їй так здавалося?

Повернувшись до кімнати, Феліція поділилася своїми підозрами з Майренн. Подрузі теж здалося дивним, що Фірніет так нею зацікавився, але вона не змогла знайти причин для цього. Майренн також вважала, що поведінка Феліції не могла викликати будь-яких підозр. А сила? Ну так сильних магів завжди вистачало, і ніколи ніхто не перевіряв їх походження.

Незважаючи на втому, Феліція довго не могла заснути. Вертілася з боку на бік, намагаючись влаштуватись зручніше, але думки не відпускали в цілющі обійми сну. Нарешті їй вдалося заснути, але сни були тривожними. Вона бігла від когось, пробираючись крізь темні зарості, і погоня ніяк не припинялася. Прокинулася Феліція рано і зовсім не почувала себе бадьорою.

Нашвидкуруч вмившись, вона вирушила до бібліотеки, щоб не марнувати час. Багато чого ще треба було вивчити та зрозуміти, і бібліотека стала для Феліції тим місцем, де вона найбільше проводила часу.

Заняття у цей день пролітали непомітно. Занадто швидко. Феліція зовсім не замислювалася про те, що їй розповідають, автоматом роблячи потрібні позначки. Розібратися можна згодом. Зараз її куди більше хвилювало, що скаже ввечері Фірніет. Хотілося, щоб час уповільнив свій біг, зупинився, дав Феліції можливість підготуватися і все обміркувати, але ні. Вечір насувався невблаганною грозовою хмарою.

Зібравшись із духом, Феліція вирушила на роботу. Фірніет сидів у кріслі посеред вітальні, на невеликому столику стояв заварник із чаєм, кошик із печивом та дві чашки. Схоже, на Феліцію сьогодні чекала не робота, а розмова.

— Сідайте, — Фірніет махнув у бік сусіднього крісла.

Намагаючись зберігати спокій, Феліція поволі опустилася в крісло. Фірніет простяг їй чашку з чаєм — це давало змогу відволіктися від розмови. Очевидно, вона буде непростою.

— Ми не працюватимемо сьогодні? — Феліція спробувала вдати, ніби нічого не сталося, і вчорашньої розмови не було.

— Може, й будемо. Все залежить від вас, — Фірніет зробив ковток чаю і виразно подивився на Феліцію. Холод пробирав від цього погляду. Феліція насилу виносила напругу. Потрібно було розібратися у питаннях, що виникли, раз і назавжди.