Розділ 9

Біль, ниючий, важкий, від якого нудило і паморочилося в голові. Біль — єдине, що відчувала Феліція. І темряву, що поглинула її всю. Їй хотілося закричати, але вона не могла. Розпач підступав до неї тяжкою ходою. Страх паралізував тіло.

«Це кінець!» — єдина думка пульсувала в голові і дівчина приготувалася до гіршого, але поступово біль почала вщухати і скоро Феліція усвідомила, що довкола темно тільки тому, що в неї заплющені очі. Вуха почали сприймати звуки — хтось шепотів поруч невиразні слова, а ніс відчув ледь помітний аромат цитрусу, змішаний із чимось ще.

Насилу Феліція змусила себе підняти важкі повіки і на мить потонула в блакитно-сірій безодні очей, що стурбовано дивилися на неї. Помітивши, що Феліція прийшла до тями, майстер Фірніет відсторонився. Обличчя його спохмурніло, але говорити він нічого не став, тільки водив руками над її тілом. З його долонь лилося мерехтливе світло і з кожним рухом його рук неприємні відчуття в тілі слабшали. Незабаром Феліція перестала відчувати біль, лише легку слабкість. Вона лежала на дивані у вітальні Фірніета і нічого не розуміла.

Нахмурившись, Фірніет тільки мовчки похитав головою, важко зітхнув і простяг Феліції склянку з якоюсь рідиною. Вона слухняно випила і відчула себе майже добре.

— Про що ви думали, Феліціє? — Фірніет несподівано вибухнув від гніву, очі його пронизували холодом льоду. — Навіщо ви вдерлися до мене?

Тіло Феліції затремтіло, надто страшно виглядав маг. Але ж він їй нічого не зробить, він же привів її до тями — переконував здоровий глузд. Феліція взяла себе в руки, і хоч голос не дуже добре її слухався, тихо відповіла:

— Я просто хотіла віддати вам книги… Про академію Елівейн.

— О 10-й вечора?! — обурився маг. — Закінчили з рефератом?

Феліція у відповідь лише кивнула.

— Могли б і завтра повернути! — Фірніет продовжував сердитись.

— Я хотіла переконатись, чи правильно приготувала зілля… — виправдовувалася Феліція.

— Правильно. Переконалися? Сподобалось? — Фірніет сердито хмикнув.

— Вибачте… — Феліції раптом стало соромно за свій вчинок. Увірватися ось так увечері, до кабінету викладача… Справді, про що вона тільки думала? — Я не думала…

— А треба!! — Фірніет і не думав заспокоюватись. — Ви не розумієте, що я міг убити вас?!! Вам пощастило, що у вас сильний захист, інакше вам було б уже байдуже, а ось мені довелося б все життя розхльобувати наслідки вашого необачного вчинку. Хіба вам невідомо, що входити без стуку як мінімум непристойно?

— Я постукала… Ви не відповіли, двері самі відчинилися… — Феліція вже не знала, чим себе виправдати.

— Якщо я не відповів, то був зайнятий. А якщо забув зачинити двері, то це не привід входити до мене без дозволу. Запам'ятайте, Феліціє, раз і назавжди: входити до мене без стуку і без мого дозволу в неурочний час заборонено. Усім без винятку. Я веду складні дослідження, переривати які може бути небезпечно. Якщо ви настільки нерозумна, що не усвідомлюєте очевидних речей, то зачаруйте собі амулет на захист від магічної небезпеки. Вам це дуже необхідно, — Фірніет нарешті злегка видихнув і заспокоївся, виплеснувши на неї всі емоції, що вирували в ньому.

Феліція відчувала себе вкрай незручно. Їй було неприємно, що Фірніет так на неї кричав, але вона розуміла, що він мав повне право злитися. Пора було йти. Феліція підвелася з дивана, все ще відчуваючи легку слабкість, і намагаючись не дивитись Фірніету в очі, попрямувала у бік дверей.

— Стійте! — раптом гукнув її викладач.

Феліція обернулася. Фірніет простяг їй якийсь флакончик.

— Вип'єте це вранці. Відразу, як прокинетеся.

— Добре, — Феліція кивнула, опустивши очі в підлогу, і зніяковіло пробурмотіла: — Ще раз вибачте.

Фірніет нічого не відповів, тільки тяжко зітхнув. Феліція швидко прошмигнула за двері і поспішила до своєї кімнати.

— Ти куди це зникла на цілу годину? — здивувалася Майренн, коли Феліція повернулася до кімнати.

— Ти не повіриш… — Феліція поставила флакон на тумбочку і втомлено впала на ліжко, розповідаючи подрузі про подію.

Майренн уважно слухала, від подиву широко розкривши свої й без того великі очі.

— Ну, ти даєш, Фел! Ледве не попалася! — єдине, що могла сказати Майренн. — Ніколи так не роби. Фірніет постійно проводить у себе в лабораторіях різні експерименти і це всім відомо.

— Усім, окрім мене… — зітхнула Феліція. Вона і так собі докоряла за необачність, тільки дорікань подруги їй не вистачало.

— Тепер знаєш. Серйозно, будь обережною, це світ магії. З таким не жартують.

— Урок засвоєно, — пообіцяла Феліція. — Фірніет сказав, що мені пощастило з моїм захистом — він сильний.

— Я навіть не здивована, — посміхнулася Майренн. — У тебе неймовірна сила. Навчишся нею керувати — рівних тобі не буде. Але на везінні далеко не поїдеш, треба бути обережною.

— Фірніет порадив мені зробити собі амулет як на занятті. Ну, після того, як накричав на мене. Думаю купити якусь простеньку каблучку на вихідних і зачарувати її. Допоможеш знайти? — Феліція вирішила, що настав час змінити тему. Досить з неї моралі.

— До речі, щодо вихідних… — очі Майренн весело блиснули. — Каблучку ми тобі, звичайно, купимо, але я маю кращу пропозицію… Батьки звали мене на вихідні додому, брат якраз повернувся з чергової подорожі, і я сказала, що приїду з тобою. Ти ж не проти?

Феліції нічого не залишалося робити — Майренн вже все вирішила за неї. Але вона й не була проти, це було б цікаво побувати в гостях у магічної родини, подивитися на їхній побут, на будинок. Феліції так не вистачало домашнього затишку. Домовившись про подорож, дівчата лягли спати — було вже за північ.

Вранці Феліція почувала себе цілком добре, незважаючи на вчорашню подію, але ліки з флакона все одно випила. На душі, правда, залишився неприємний осад від того, що Фірніет накричав на неї. І хоч вона розуміла, що він мав рацію, почуття образи все одно палило зсередини. Добре, що сьогодні немає занять із Фірніетом, до вечора є час заспокоїтись.