Розділ 1

Втрапити до іншого світу, впавши з гуркотом з порталу, раптово, як грім серед ясного неба — це вам не в магазин сходити.

Ось тільки неба тут не було, а суцільна непроглядна темрява, пилюка з павутиною і купа якихось речей, сильно заважаючих і голосно стукаючих від кожного руху. Ще й сумка по спині добряче вдарила, навіть подих перехопило.

Руки в паніці почали обмацувати простір, ноги, не бажаючи слухатись голови, уперто натикалися на розкидані навколо речі, ніс дратував запах пилу — довелося кілька разів чхнути. Десь зовсім близько почувся зляканий вигук, а за ним квапливі кроки, і через кілька тривожних секунд очі засліпило від яскравого світла. У дверях проявився невисокий дівочий силует, що злякано витріщав на неї очі глибокого кавового кольору. Джерелом світла була зависла над долонею куля, зіткана з білих переливчастих ниток енергії.

«Схоже, я потрапила за адресою» — видихнула мандрівниця між світами, струснувши пильною хмарою рудого волосся.

— Ти хто така? Звідки? — дівчина з кулею все ще витріщилася великими від подиву очима. Як не дивно, мова її була зрозумілою, хоч і не залишало невиразне відчуття, що вона якась інша, незнайома.

— Феліція Фульмінаррі, — представилася володарка рудої хмари на голові. Ім'я це вона насправді отримала при народженні, а ось прізвище вирішила придумати інше, аж надто рідне було безглуздим і зовсім не в'язалося з її гарним ім'ям. — Я це... З іншого світу. У вас таке часто буває?

— Емм ... Нечасто, але трапляється, — видихнула володарка кулі і запізно представилася: — Я Майренн Віраль, студентка Лідевана.

— А Лідеван це?.. — Феліція зачепилася за незнайому назву.

— Це найкраща академія магії у всій імперії. Тут навчають у найрізноманітніших напрямках. Ти зараз перебуваєш у її стінах, — Майренн махнула рукою вбік, ніби представляючи свою академію. — Ти, певно, приїхала сюди навчатися? Зазвичай нам рідко ось так на голову звалюються студенти, але ти, мабуть, сама створила портал, замість того, щоб подорожувати стандартними. Це так чудово! Я б ніколи не наважилася.

— Але… — спробувала заперечити Феліція, відчуваючи, що її вважають за когось іншого.

Майренн не стала слухати жодних заперечень і, схопивши її за руку, потягла геть із кімнати. Феліція майже не встигала розглядати, що її оточувало, стіни в напівтемних коридорах миготіли якось напрочуд швидко, і залишалося тільки здогадуватися, куди її тягли. Судячи зі збудженої балаканини нової подруги, вели Феліцію до приймальні.

Через кілька хвилин вони пригальмували біля масивних дверей з дуба або чогось схожого на нього за кольором. На дверях справді горів вигравіруваний у дереві напис «Приймальня».

Не встигла Феліція схаменутися, як її вже затягли всередину. Невелика кімнатка була слабо освітлена мерехтливими вогниками незрозумілого походження, безліч книжкових шаф вишикувалися вздовж стін, залишаючи тільки простір для вікна, перед яким розташовувався величезний письмовий стіл та пара стільців.

— Доброго вечора, магесо Елсівет, вибачте, що так пізно, — швидко вимовила Майренн. Жінка середніх років, що читала за столом, доброзичливо кивнула, дозволяючи продовжити, і відклала книгу вбік.

— У тренувальному залі я виявила студентку, яка тільки що прибула. Вона подорожувала своїм порталом. Ось, оформіть її, — Майренн нарешті видихнула і вичікувально подивилася на магесу з приймальні.

Магеса кілька хвилин розглядала Феліцію, ніби вивчаючи її здібності.

— Ти мабуть протеже Імператора? Ми на тебе чекали. Твоє ім'я?

— Феліція Фульмінаррі, — схоже, її з кимось сплутали, але Феліція була надто здивована всім, що сталося з нею за цей короткий час, і змогла видавити лише ім'я. На суперечки вона не мала сил.

— Вік? Хто твої батьки? — продовжувала питати магеса.

— Мені 23. Батьків немає, померли, — зітхнула Феліція. Спогади все ще віддавалися тупим болем. Час не завжди лікує.

— Все збігається.

Що збігалося, Феліція не знала, продовжуючи тихенько сидіти, чекаючи наступного питання. Магеса деякий час щось зосереджено записувала в книги, мабуть отримані відомості, зрідка кидаючи погляд на Феліцію, від чого їй було не по собі. Вона чекала, що обман ось-ось розкриють і її виженуть звідси. Але несподівано пощастило.

— Я магеса Елсівет Інаді, куратор третього курсу, на який тебе зараховано згідно з вказівками. За тобою також закріплено посаду асистента майстра-мага Фірніета Діманні, це позначено в посланні Імператора, — Елсівет простягла приголомшеній Феліції якийсь папірець. Побачивши її розгубленість, Елсівет пояснила: — Це робота. Тобі за неї платитимуть. Я не знаю, що там тобі обіцяв Імператор, але він лише резервує місце в академії — навчання, проживання, харчування. Оплачувати решту необхідних тобі речей ти повинна сама. І тому робота. Вона нескладна, хоч майстер Фірніет може здатися тобі надто вимогливим.

Феліція змогла нарешті видавити з себе вдячну посмішку і кивнула Елсівет, показуючи, що все зрозуміла.

— Оселишся разом з Майренн, у неї немає сусідки, — продовжила магеса Елсівет. І, повернувши голову до Майренн, добродушно додала: — Ти ж цього хотіла, так?

Майренн переконливо закивала, всім своїм виглядом висловлюючи захоплення.

— Значить, заразом все покажеш їй і розповіси. Можете бути вільні, — Елсівет підвела підсумок бесіді.

Майренн радісно потягла Феліцію в напрямку студентських кімнат. Втомлена від усієї цієї метушні, Феліція навіть не чинила опір, дозволяючи Майренн вести себе до їхнього житла. Затишне ліжко — це те, в чому вона зараз відчувала гостру потребу.

Потрапивши до затишно обставленої просторої кімнати, Феліція кинула сумку поруч із вільним ліжком і вже збиралася впасти на ліжко прямо в одязі, забувшись міцним сном, але Майренн порушила її плани.

— А як ти стала протеже Імператора? — в очах сусідки по кімнаті горіла непідробна цікавість, змішана із захопленням.

— Я ніяка не протеже Імператора і я не знаю, що тут відбувається, — тяжко видихнула Феліція, не маючи змоги більше приховувати правду.