Розділ 20

Феліція

Пізнього вечора, коли Феліція з Фірніетом уже збиралися лягати спати, двері їхнього будинку буквально затремтіли від гучного стуку. Здригнувшись від несподіванки, Феліція злякано подивилася на Фірніета, гадаючи, хто міг до них прийти в такий час.

— Залишайся тут, — шепнув Фірніет і обережно попрямував у бік передпокою.

Нервуючи, Феліція ходила по спальні, чекаючи, коли повернеться коханий. На щастя, він не змусив на себе довго чекати. Яке ж було здивування Феліції, коли разом із ним у спальню зайшла Ейтна!

— Ейтно! — Феліція підбігла до подруги, радісно обіймаючи її. — Як тобі вдалося втекти від Повелителів?

— Мені допомогла сама Ерта Етірель! — сірі очі дівчини захоплено сяяли.

Феліція з Фірніетом витріщилися на Ейтну так, ніби в неї раптом роги з копитами виросли і одночасно вигукнули:

— Як?!

— Ой, довга історія… — Ейтна втомлено опустилася в крісло. — Можна мені чаю і хоча б бутерброд якийсь? Я перенеслася з Обителі до академії, зазирнула до тітоньки, щоб вона не переживала і одразу до вас.

— Звичайно, Ейтно, — Феліція попрямувала у бік кухні. — Зараз я тебе нагодую. Ходімо на кухню.

Ейтна підвелася і вже збиралася піти слідом за Феліцією, але тут її зупинив Фірніет.

— Мітка на тобі? Повелителі тебе шукатимуть?

— Так, мітка нікуди не поділася.

— Тоді швидко за мною, — Фірніет схопив Ейтну за руку і потяг до своєї бібліотеки. — Поки Феліція приготує тобі поїсти, я зніму мітку, бо інакше бути біді.

Ейтна не стала чинити опір і дозволила Фірніету прибрати свою мітку. Тепер вона була вільна від Повелителів, вони не могли її прикликати назад до Обителі. Дочекавшись, поки Ейтна поїсть, Фірніет повторив запитання.

— То що там із Ертою? Ти її бачила?

Ейтна розповіла викладачеві та подрузі про те, як до них прийшла Ерта Етірель і що та розповіла про своє життя, потім поділилася її планом знищення Повелителів.

— Це ж треба… — Фірніет виглядав приголомшеним. — Скільки важливого від нас приховували… Стільки обману в історії… Усі завжди вважали Ерту Етірель втіленням зла, а вона виявилася не такою вже й поганою жінкою. Вона лише хотіла справедливості. Вона лише мріяла помститися за чоловіка. Мені завжди було цікаво, хто він і чому в історії немає жодної згадки про нього. Тепер ми знаємо.

— Я сподіваюся, що ми зможемо повернути його в історію Велланії? — спитала Феліція.

— Зможемо, — кивнув Фірніет. — Імператор не відмахнеться. Особливо після того, як ми приведемо йому з Обителі його племінницю. Не знаю, чи вдасться повернути у світ живих принцесу Феллінію, але Елів ми точно зможемо забрати. За такий подарунок Імператор не відмовить у відновленні правди. Якщо ще й війна між світлими та темними припиниться, тоді тим більше ми зможемо реабілітувати Ерту перед велланійцями.

— Валідана більше не нападатиме, якщо ми витягнемо Ірфлу з Обителі. Та й Ірфла точно не підтримуватиме війни світлих із темними.

— Я думаю, — погляд Фірніета був спрямований в далечінь, він дивився в темряву за вікном, ніби міг там щось роздивитися, — якщо ми знищимо Обитель разом із Повелителями, то темна магія зникне з Велланії. Вона ж прийшла до нас із Повелителями, якщо їх не стане, то й магія пропаде.

— Ти впевнений, Фіре? — Феліція з сумнівом подивилась на нього. Вона не так добре зналася на магії, як її коханий, але їй здавалося, що темні сили не можуть ось так просто розчинитися в повітрі, ніби їх не було.

— Повністю ні, але ймовірність висока. У будь-якому випадку навіть якщо темна магія не зникне зараз, вона зникне через покоління. Зміниться політика — зміниться і магія. Не вийде позбутися темної магії, отже, навчимо людей правильно взаємодіяти з нею, не завдаючи шкоди. Гаразд, дівчата, — Фірніет кинув стомлений погляд на годинник на стіні, — час пізній. Пора спати. Завтра будемо будувати плани. Ейтно, ти можеш залишитись у гостьовій кімнаті.

Вранці після сніданку Фірніет вже збирався вирушити до Імператора, щоб обговорити повернення сили поглинання Сетірамам, як Ейтна згадала, що не все розповіла.

— Я ж зовсім забула! Еміван Сетірам вважає, що потрібно покликати до Велланії твоїх родичів, Феліціє, щоб вони допомогли битися з Повелителями.

— Хіба вони зможуть? — Феліція виглядала здивованою. — Ніхто з них ніколи не користувався магією.

— Ти теж не користувалася, — заперечив Фірніет, — але тепер справляєшся нічим не гірше за тих, хто володіє магією з дитинства. Магії зазвичай зовсім невеликий поштовх потрібен, щоб розкритися в людині.

Феліція все одно сумнівалася, що залучати її родичів є гарною ідеєю. Крім невміння користуватися магією, був також інший нюанс, який вона поспішила озвучити.

— А чи захочуть мої родичі повернутись до Велланії? Чи захочуть боротися з Повелителями? Фірніете, зрозумій, якщо мій прадід втік на Землю дорослою людиною, то мій дід із його братом були дітьми. Дідовому братові було всього кілька місяців, він навіть не пам'ятає Велланії.

— Евікур Сетірам говорив, що твій прадід перші роки відвідував родичів у Велланії, можливо, він і дітей своїх брав. У будь-якому випадку, вони ж знають про свій спадок.

— Знати знають, але в них давно інше життя. Навіть якщо дідусь Ернест згадує свою Батьківщину, то його синові та онучкам навряд чи є до неї справа. Вони не знають про магію, я впевнена. Адже я теж не знала.

— Феліціє, — Фірніет підійшов до коханої і, взявши її руки у свої, зазирнув у вічі, — ти не мусиш приймати рішення за своїх родичів. Потрібно вирушити до них і все розповісти, а вони нехай самі думають, як їм бути — забути назавжди про Велланію, відмовившись від свого коріння, або ж повернутися і прийти їй на допомогу.

Феліція зітхнула і, звільнившись із рук Фірніета, опустилася на стілець. Вона почувала себе стомленою, незважаючи на те, що міцно проспала всю ніч. Феліція розуміла, що Фірніет має рацію, але вона боялася розмови з рідними. Феліція не хотіла повертатись і відчайдушно шукала способи, щоб цього уникнути.