Розділ 15

Феліція

Її Величність Теджія була вражена несподіваним візитом, але погодилася прийняти гостей. Феліцію з Фірніетом провела в бібліотеку знайома їм служниця, де на них вже чекала головна архімагеса Велланійської Імперії. Коли вони увійшли до найвеличезнішої бібліотеки, яку тільки Феліція бачила, то не відразу помітили королеву. Вона знайшлася біля одного із вікон за читанням книги. Помітивши гостей, вона відклала книгу на столик і загасила настільну лампу — ранок видався похмурим і їй явно не вистачало природного освітлення для читання, але для бесіди додаткове вже не потрібно було.

— Доброго ранку, Ваша Величносте! — Фірніет привітався з королевою і вони разом із Феліцією вклонилися.

— Сідайте, — королева кивнула на диван навпроти себе, а потім звернулася до служниці. — А ти, Ліссі, принеси нам чаю з булочками.

Ліссі відразу ж зникла за дверима, поспішаючи виконати вказівку королеви. Як тільки вона пішла, Теджія звернулася до гостей:

— Мій син сказав мені, що ви, Феліція, доводитеся дальньою родичкою Сетірамам. Адже він не жартував?

Після прибуття до палацу Фірніет розповів Імператору всі останні новини, у тому числі і про зустріч з Феллінією та Еділаном в Обителі.

— Це правда, Ваша Величносте, — підтвердила Феліція. — Моїм прадідом був Емран Сетірам, який втік на Землю.

— Мабуть, для вас було великою несподіванкою виявитися родичкою королів? — старенька королева тепло усміхнулася Феліції.

— Звичайно, я ж із звичайної родини.

— І ваш прадід чи дід не розповідали вам нічого?

— Вони розповідали все у вигляді казок. У немагічному світі не надто віриш у всілякі вигадки.

— А хтось із ваших родичів, які народилися у Велланії, ще живий?

— Молодший брат дідуся, Ернест. Не знаю, чи має він велланійське ім'я. Але я пам'ятаю, що в казках він розповідав про свої подорожі до магічного світу дитиною. Мабуть, мої Сетірами відвідували деякий час Велланію. Жаль, дідусь помер рано. Він був старший за свого брата на 8 років і більше пам'ятав. Знала б, що він не казки розповідає, а правду, слухала б його уважніше та запам'ятовувала б історії.

Королева Теджія розуміюче кивнула. Їхню бесіду перервала Ліссі, вона принесла тацю з чаєм і булочками і миттю пішла.

— Пригощайтеся, — запропонувала королева, взявши з тарілки запашну булочку з корицею, ще теплу. Зробивши кілька ковтків чаю, вона поставила чашку на столик, а булочку поклала на блюдце. — А ще син мені сказав, ніби ви були в Обителі неупокоєнних і зустріли там мою дочку… — в очах старенької королеви змішалися сум і надія.

— Так, — відповів Фірніет. — Принцеса Феллінія та принц Еділан там. Ми з ними спілкувалися. Вони цілком непогано там влаштувалися, певною мірою щасливі. Їхня дочка Елів народилася вже там.

— Що? Дочка? — королева Теджія округлила очі. — Про дочку Фелли мені Ромерік нічого не сказав.

— Так. У неї є дочка, — підтвердив Фірніет. — Ваша Величносте, ви взагалі знали, що принцеса була вагітна?

— Ні… — в очах старенької заблищали сльози. — Фелла мені нічого не казала… Як же так?.. Нехай буде проклята ця Валідана!

Фірніет зітхнув. Непросто буде переконати імператорську сім'ю в тому, що Валідана усвідомила свої помилки і вони порозумілися з Феллінією.

— Валідана тепер інша… — почав Фірніет, але королева його перебила.

— Не хочу нічого про неї чути. Говоріть, навіщо ви прийшли.

Фірніет розповів королеві все про Повелителів, їхні умови та свої сумніви. Теджія уважно їх вислухала, на якийсь час поринула в роздуми, а потім відповіла:

— Гадаю, Повелителі хочуть захопити силу, щоб вийти в наш світ і поглинути магію Велланії. Повелителі, по суті, демони чи щось подібне до того, як мені розуміється, і вони весь час свого існування харчувалися темною енергією. Не можна їм дати силу поглинання, але й залишити Елів там точно не можна, як і Ірфлу, якщо її можна врятувати. Валідану я там залишила б. Якщо вона своїм вчинком занапастила стільки життів, то нехай розплачується. Якщо моя Фелла не може повернутись до життя, то і Валідані тут не місце.

Фірніет не став сперечатися з королевою, тільки уточнив:

— Значить, ви вважаєте, що Повелителям не можна передавати силу поглинання?

— Мені здається, що це великий ризик, але я не можу стверджувати з упевненістю. Я зберу раду і розберуся із цим питанням. Знадобиться якийсь час. Кристал із пробудженими силами залиште поки що тут.

Феліція подивилася на Фірніета запитливо, чекаючи на схвалення. Той кивнув їй і, діставши кристал із сумки, вона простягла його королеві.

— Я повідомлю вас, коли ухвалю рішення щодо Повелителів. Чекайте. Дякую, що оповістили і… про Феллу теж, — голос королеви здригнувся, а золотаво-карі очі знову наповнилися сльозами. — Коли знову будете в Обителі, скажіть їй, що я дуже сумую… І люблю її. Ми всі. Нам її так не вистачає.

— Звичайно, — кивнув Фірніет, підводячись з дивана. Феліція відразу піднялася слідом за ним. — Але, гадаю, вона й так це знає. Дякую за прийом, Ваша Величносте! Ми з нетерпінням чекаємо на ваше рішення. Всього найкращого!

Відкланявшись, Фірніет із Феліцією покинули палац і повернулися додому. Все, що їм залишалося тепер — чекати на рішення королеви Теджії.

Вдома Фірніет як завжди поринув у книги, він хотів дізнатися більше про силу поглинання, вивчав усі свої старі архіви. Феліція ж не знаходила собі місця. Їй дуже хотілося якнайшвидше повернутися до Обителі, розповісти про сумніви королеви Теджії, але Фірніет вирішив, що їм небезпечно зараз туди вирушати.

— Зрозумій, Фел, у нас можуть виникнути проблеми з Повелителями, якщо ми повідомимо, що не можемо їм передати сили. Вони легко можуть нас вбити.

— Ми можемо не казати їм, що сил у нас немає. Збрешемо. Скажімо, що Сована поки готує ритуал, для нього потрібен час, — Феліція з надією подивилася в сірі очі Фірніета, холодні на вигляд, але з таким теплим, дбайливим поглядом.