Розділ 2.1

Феліція

Після Імператорського балу Феліція повернулася разом із Фірніетом до його будинку. Вони вже не ховалися в підвалі, оскільки ні Імператор, ні Валідана більше не становили загрози. Імператор дозволив Феліції зберегти сили принцеси Феллінії та життя, а Валідана — вона зникла в розломі разом із загиблою Ірфлою. Трагічна доля Ірфли займала всі думки Феліції, вона досі відчувала біль від її безглуздої смерті. Феліція постійно поверталася думками до того дня, думаючи, чи могла вона щось зробити для порятунку Ірфли, але не знаходила відповіді. Феліція тинялася по дому, немов привид, розсіяно торкаючись усіляких дрібничок на столах і тумбочках. Вона не могла ні на чому зосередитись, навіть читати не хотілося. Їй би поговорити з кимось, але Майренн з Ейтною повернулися до академії, а Фірніет із самого ранку сидів у бібліотеці, захоплено вишукуючи щось у книгах. Феліції не хотілося його турбувати.

— Ну, що ти метушишся, Фел? — Феліція здригнулася. Вона настільки поринула в скорботні думки, що не почула, як Фірніет підійшов до неї ззаду і несподівано заключив в обійми.

— Страждаю. Не знаю, чим себе зайняти. Нічого не хочеться, — Феліція повернулася до Фірніета обличчям і, притулившись до його грудей, зітхнула. Сліз більше не було, просто тупий, ниючий біль усередині.

— Може, приготуєш нам поїсти? — Фірніет посміхнувся і ніжно провів рукою по волоссю Феліції. — Я скоро звільнюсь. Повечеряємо, вип'ємо вина.

— Ти так поводишся, ніби нічого не сталося, — Феліція насупилась. Їй не подобалося, що Фірніет надто спокійний.

— Я просто вмію перемикатися, Феліціє. Я багато чого пережив у своєму житті. Мене не так просто вибити з колії.

— Але ж не посміхатися, коли стикаєшся зі смертю!

— Посмішка — захист для душі від болю. Як мазь для рани. До того ж, ми напевне не знаємо, чи померла Ірфла. Валідана зникла з нею, коли та ще дихала.

— Твій Імператор атакував її смертельним ударом, — заперечила Феліція. — Ти ж сам бачив, якої він був сили.

Фірніет випустив Феліцію зі своїх обіймів і, взявши її обличчя у долоні, уважно глянув у вічі. Його погляд випромінював тепло, як завжди, коли він дивився на Феліцію, незважаючи на те, що самі очі нагадували холодний лід своїм кольором.

— Феліціє, люба, послухай, ти не так багато знаєш про наш світ. Ти тут всього нічого. Магічні світи неймовірно складні, вони підкоряються іншим законам, ніж твій старий світ. У світі магії можливо все і кінець — це іноді початок. Ми не завжди вмираємо остаточно, а в деяких випадках навіть повертаємося. Я розповім тобі дещо за вечерею, але тільки якщо ти перестанеш себе катувати і звинувачувати. Годиться?

— Годиться, — Фірніет заінтригував Феліцію, їй хотілося розпитати його прямо зараз, але вона знала, що він упертий і раніше, ніж треба їй нічого не розповість.

Фірніет ніжно торкнувся губ Феліції в швидкому, але чуттєвому поцілунку і пішов назад до своїх книг. Неохоче Феліція попленталася на кухню. Не дивлячись на любов до готування, сьогодні в неї не було жодного бажання чаклувати на кухні, але їсти треба було щось.

«Шкода, тут немає доставки їжі з ресторанів» — зітхнула Феліція і почала вивчати продукти, що були в домі.

Після деяких роздумів Феліція взялася за приготування рагу — звичайна, але смачна страва, вона в неї виходила просто чудовою, при тому, що особливо напружуватися в її приготуванні і бути уважною не треба було.

Через годину Феліція з Фірніетом уже сиділи за столом з повними тарілками рагу, що спокусливо парував, запрошуючи спробувати шматочок, і келихами червоного вина. Феліція нетерпляче барабанила пальцями по стільниці.

— Розповідай, — попросила вона, роблячи ковток вина.

— Зараз, дай поїсти, я зголоднів, — Фірніет лукаво посміхнувся.

— Ти навмисно випробовуєш моє терпіння, — Феліція надула губи.

— Мене забавляє твоя нетерплячість, не можу встояти, — Фірніет відправив у рот першу ложку з рагу. — Ммм, дуже смачно! Давай спокійно поїмо, а потім я тобі все розповім.

— Твоя взяла, — Феліція зробила ще пару ковтків вина і, відставивши келих, взялася за вечерю.

Феліція з'їла свою порцію швидко, а Фірніет як на зло їв повільно. Феліція мовчки свердлила його невдоволеним поглядом, так що врешті-решт Фірніет не витримав і сказав:

— Фел, ну серйозно, я не люблю їсти швидко. Я розумію, що тобі важко і треба з кимось поговорити, але я займався важливими справами. Зараз доїм і все розповім.

Феліція насилу дочекалася, коли Фірніет закінчить їсти, допивши на той час перший келих вина. Покінчивши з вечерею, Фірніет налив їй ще й запропонував пересісти у крісла біля каміна. Влаштувавшись зручніше, він розповів Феліції дещо цікаве.