Розділ 19

Ксанта розплющила очі і вдивилася в темряву ночі. Зірки заволокло вуаллю хмар. Легкий вітер хитав крони дерев, шелестів травою. Десь поруч тріщало розведене багаття, тепло торкалося лівої руки.

Зараз би двоєдушниці перевернутися на інший бік і знову заплющити очі. Продовжити дивитися сон. Але спати більше не хотілося.

Покуйовзавши на ковдрі, люб'язно позиченій Ніль, дівчина встала. Окинула поглядом галявину, зупинилася на мить на Гловарі, що сидів біля вогнища до неї спиною, і тихо рушила до дерев.

Спати не хотілося, незважаючи на те, що Дерік сьогодні за день вимотав її. І розмовами, і спробами вигадати номер для її виступу.  Хотілося чогось іншого. Чогось, чого Ксанта раніше не могла собі дозволити. Не мала такої нагоди.

Сховавшись під гілками дерев, вона відійшла подалі в зарості, зупинилася біля темної тіні дерева і змахнула рукою, закликаючи магію. Крихітний світлячок спалахнув перед її носом, засліпивши на кілька миттєвостей. А потім злетів і завис над плечем двоєдушниці, дозволяючи тій звикнути до нового джерела світла, опуститися на землю біля масивного коріння дерева і прикрити очі.

За весь той час, що минув з моменту її втечі з вежі, двоєдушниця закликала коня лише раз. Лише встигла побачити його. Встигла здивуватися, що їй вдалося розполовинити свої душі і тримати відкритими очі відразу в двох іпостасях.

І зараз їй вперше захотілося — по-справжньому захотілося — закликати другу душу. Щоб познайомитися із нею краще. Щоб переконатися, їй тоді не здалося. Або, навпаки, зрозуміти, що все так само, як і в інших двоєдушників.

Вона опустилася на густу траву, що сплуталася, і вдихнула свіже нічне повітря на повні груди.

Тепер вона відчувала те, про що говорив Штефан. Відчувала, як магія пронизує повітря, просочує землю, пульсує у рослинах. Вона відчувала цю магію, насолоджувалася її чистотою. І могла легко простягти руку, зачерпнути стільки, скільки їй потрібно. Але чари двоєдушниці зараз не були потрібні. Їй потрібно було заплющити очі і зазирнути в себе. Знайти того, у кому вона зараз відчувала шалену потребу.

Мить, і вона відчуває, що сталося. Розплющує очі і зустрічається поглядом з темними очима навпроти.

То не було помилкою, вона справді могла бути в двох тілах одночасно.

— Це неправильно, — прошепотіла дівчина, розглядаючи велику кінську морду.

Кінь по її команді підігнув ноги і ліг поруч, не зводячи очей з Ксанти. І двоєдушниця побачила себе, як у дзеркалі. Наче периферійним зором. Наче це і не вона зовсім, але все ж таки вона.

Це почуття було дивним. Незвичний. І до нього ще варто було звикнути. Коли ти можеш бути одночасно у двох місцях. Бути одразу двома душами.

— Бачила б Тесса, — прошепотіла дівчина, торкаючись кінської морди і відчуваючи це так, наче гладять її. — Ти прекрасна.

Кінь ніяк не відреагував. Тому що Ксанта розмовляла сама із собою. Торкалась сама себе.

Шурхіт за спиною вона почула відразу чотирма вухами. Смикнулася і повернула голову. Зачарований світлячок вихопив постать, що з'явилася між дерев.

Дерік стояв на межі світла з відкритим ротом і з захопленням дивився на вороного коня, який лежав перед дівчиною, що сиділа на землі. Йому знадобилося кілька миттєвостей. Він уже збирався піти так само тихо, як і прийшов, щоб не заважати, але напоровся на уважний погляд сіро-блакитних очей.

— Я не хотів заважати, — одними губами прошепотів він.

І Ксанта якимось шостим чуттям зрозуміла, що він каже правду. Дерік не планував шпигувати. Просто так склалися обставини, що він став свідком сцени, яку не мав бачити.

— Ти не заважаєш, — повела плечима двоєдушниця, не зніяковівши, що її застали за спілкуванням зі своєю другою душею. Відвернулася.

Дерік хотів було продовжити виправдовуватися, сказати, що взагалі-то просто почав хвилюватися, коли не побачив Ксанту на місці. Але тепер у нього язиці крутилося зовсім інше. І Фокусник не втримався.

— Хіба це можливо? — пошепки спитав він, дивлячись на коня, який так і не відвів від нього погляду.

А Ксанта посміхнулася куточками губ. Вона чудово бачила очима коня здивування, написане на обличчі хлопця. Бачила його так, ніби знову обернулася і подивилася сама.

— Я можу підійти? — обережно спитав Дерік, користуючись тим, що його не прогнали відразу.

— Так.

За кілька миттєвостей Фокусник опустився на траву поруч, продовжуючи розглядати другу душу нової знайомої. З такою цікавістю та захопленням, що Ксанта не могла придушити посмішку.

— Я не розумію, — продовжив шепотіти він, ніби боячись чогось. — Мені казали, що двоєдушники або люди, або звірі. Але не відразу.

— Я теж цього не розумію, — озвалася Ксанта, продовжуючи розглядати Деріка очима коня. — І зараз мені навряд хтось зможе пояснити, як таке сталося.

Він замовк. Чи не знаючи, що сказати, чи з якихось інших причин. Ксанта знову торкнулася кінською морди пальцями. А потім придушила підступну усмішку і…

Кінь різко підірвався на ноги, змусивши Фокусника відсахнутися з жахом. Піднявся на задні копита, заіржав і розбив передніми повітря перед собою.