Розділ 10

— Уф, як же добре, — Ксанта заплющила очі від задоволення, насолоджуючись гарячою водою в неглибокому басейні.

— Якщо Таїлія побачить, що ми у вільний час замість чогось корисного…

Тесса не договорила, стягнула через голову сукню. Чорні камені, що вистилають підлогу, приємно холодили ступні. Переступивши з ноги на ногу, дівчина зняла тонку сорочку, спустилася в басейн і застогнала від насолоди.

— Що ти там хотіла сказати? — хитро посміхнулася Ксанта, підпливаючи до борта.

— Вже неважливо, — не розплющуючи очей, відмахнулася її сестра. — Я рада, що ми зараз не в сирій бібліотеці сидимо. Не знаю, як у них там книги ще живі за таких умов.

Ксанта тихо засміялася і потяглася за гребінцем, що залишила біля води.

— О-о-о, — Тесса кількома гребками дісталася до центру басейну, де вода була по-справжньому гарячою, і посміхнулася. — Сьогодні холодно, вчора, здається, було тепліше?

Початок розмови видався незграбним. Навіть сама Тесса це відчула. Але Ксанта не відреагувала, знизала плечима:

— Так. Весна дивна… Незабаром літо.

Відповідь була там же незграбною, як і питання. Сестри переглянулись і обидві відвели погляд, ніби подумавши про те саме. Начебто фізично відчули ту прірву, яка виникла між ними з початку особливих занять Ксанти зі Штефаном.

— Ти виспалася? — Тесса знову спробувала завести розмову.

— Я вже звикла.

Дівчина у центрі басейну зітхнула. Вона намагалася повернути ту легкість, яка завжди була між ними. Але зараз її сил не вистачало. Взагалі ні на що не вистачало. І вона вирішила піти незвичним для неї шляхом, скористатися методами, до яких вдавалася тільки Ксанта — говорити прямо.

— Давай поговоримо. Я бачу, що ти маєш складності. Прошу.

Ксанта здивовано підняла брови, зустрілася з сестрою поглядом. І… зітхнула.

— Що тут казати? Ми вже рік тут. І я… я досі без другої душі.

— Але ж Штефан допомагає? — з надією простягла Тесса.

— Так, — невпевнено відповіла її сестра. — Його методи… дивні.

Ксанта відвернулася, щоб Тесса не помітила, як та почервоніла.

На жаль і водночас на радості, більше між нею та її вчителем не було таких сцен, які б змушували дівчину бажати провалитися крізь землю. Штефан більше не провокував її, не скорочував відстань, яку мав дотримуватися зі своєю ученицею. Але, незважаючи на те, що та коротка близькість між ними була всього раз, Ксанту досі штормило від спогадів та емоцій.

Щоразу, як вона зустрічалася з чоловіком поглядом, згадувалися його дотики. Щоразу, як вона чула його голос, ніби знову відчувала його дихання на шиї і тихий грудний голос, що наказує покликати другу душу.

Щоразу… І це було нестерпно.

Ксанта мріяла закрити дверцята, що вели до цих спогадів. Але не могла.

— Я бачила сьогодні Ренріка з Леєм, — сказала Тесса, не помітивши, з якими емоціями бореться її сестра. — Вони питали про тебе.

— І що питали? — хмикнула двоєдушниця. — Чи нема у мене прихованого флакона із зіллям?

— Яким зіллям? — насупилась дівчина. І не дочекавшись відповіді, обурилась. — Ксанто, розкажи вже, що ви там зі Штефаном робите? Чому в тебе від мене секрети?

— Я не маю від тебе секретів. Мені просто нема чого розповісти, бо нічого не допомагає.

Ксанта відкинула гребінець, який досі стискала у руці. І, підтягнувшись, вилізла на борт.

— Просто тікаєш? — Тесса злилася, дивлячись на те, як сестра просто на мокре тіло натягує сорочку і вже тягнеться за сукнею. — Поговори зі мною. Я можу тобі допомогти.

— Як?! — Ксанта різко обернулася, змахнувши руками. — Що ти можеш зробити, чого не зробив Штефан? Тес, треба просто змиритися — твоя сестра однодушниця. Все. Досить! Я втомилася!

Вона не стала чекати на відповідь. Вилетіла з купальні зі швидкістю блискавки. Тоді Ксанта забула, що саме вона була ініціатором цього купання. Саме вона хотіла поговорити з сестрою, відновити їх втрачений зв'язок. Але всьому завадила злість. Злість, з якою Ксанті все складніше було справлятися. Тому що злилася вона на саму себе. І ненавиділа лише себе.

***

— Нам хотілося б більше подробиць, — голос був колючим, як зимовий вітер. І так само холодним.

У приміщенні було двоє. Зі світла тільки огірок свічки на столі та яскраві зірки на чистому чорному небосхилі.

— Усі подробиці знаходяться у листах, які відправляються кожні десять днів, — відповів його співрозмовник, проходячи по скрипучій дерев'яній підлозі до вікна і зупиняючись біля нього. — Тож я щиро не розумію причин нашої сьогоднішньої зустрічі. Та ще й тут.

Чоловік скривився, окидаючи поглядом крихітну курну кімнату заїжджого двору на одному з перехресть королівського тракту.

Не так він собі уявляв подібну зустріч. Не в такому місці.

— Правильно, але минув вже рік, а результатів, які можна надати короні, поки що не спостерігається, — зауважив співрозмовник. — Це завдання потребує великої кількості вкладень. Казна не настільки багата, як можуть думати інші... Сподіваюся, ви розумієте, що все, про що ми з вами тут говоримо, не повинно дійти до деяких людей?