Розділ 36. Вінок із терну

   У кімнаті Макса час ніби застиг, перетворившись на густу й липку субстанцію. Віолетта дивилася на протягнуту долоню людини, яка методично руйнувала її життя, і відчувала, як усередині неї, на самому дні душі, кристалізується холодний, розрахунковий план. Вона розуміла, що чесна гра з цією істотою неможлива, а отже, настав час грати за його правилами, з подвійним дном і прихованими козирями.

 - Я згодна, - голос Віолетти пролунав напрочуд твердо, хоча кожне слово давалося їй із зусиллям. - Але мені потрібні умови. Справжні умови, які стануть гарантією, а не просто твоїми черговими обіцянками. Я занадто дорого плачу, щоб вірити тобі на слово.

   Макс злегка схилив голову набік, і його очі хижо блиснули. Він явно не очікував, що вона почне торгуватися в такий момент, і це його забавляло.

 - Гарантії? - перепитав він із легкою усмішкою. - Ти в тому становищі, щоб вимагати? Але добре, я слухаю. Чого ще бажає твоя зранена душа?

   Віолетта зробила крок уперед, не відриваючи погляду.

 - Перше, ти не просто втихомириш Віталіона. Ти повністю знищиш ту темряву, яку сам у ньому пробудив. Я хочу, щоб вона зникла назавжди, щоб ні з нього, ні з будь-кого іншого вона більше ніколи не робила монстра. Віталіон має повернутися до того стану, в якому він був до моєї появи в його житті. Повне очищення.

   Макс недбало махнув рукою, ніби відганяв настирливу комаху.

 - Легко. Для мене це не складе труднощів. Очищення так очищення. Що ще?

 - Друге, - Віолетта глибоко зітхнула, розуміючи, що зараз настає найважливіший момент. - Я хочу частину твоєї магії. Зараз. Зовсім трохи, рівно стільки, щоб ти більше не зміг маніпулювати моїм розумом. Я знаю, як працює твоя влада. Ти нав’язуєш думки, стираєш спогади і примушуєш. Якщо я стану твоєю, я хочу зберегти себе, а не перетворитися на твою слухняну маріонетку.

   Макс голосно розсміявся, і цей звук відбився від стін крижаним відлунням.

 - Ти просиш моєї сили? Дурне дівчисько, ти й так отримаєш половину моєї влади після того, як ми здійснимо всі шлюбні ритуали. Ти станеш майже рівною мені. Навіщо тобі крихти зараз?

 - Потім, що я дам тобі згоду тільки після того, як ти виконаєш цю умову, - перебила його Віолетта. - Щойно частина твоєї магії опиниться в мені, вона стане моїм щитом. Ти більше не зможеш прати мої спогади чи нав’язувати фальшиві образи. Ти обіцяєш мені золоті гори, але я не вірю твоїм словам.

   Макс підійшов ближче, і його аура тиснула, змушуючи повітря іскрити.

 - Я обіцяю тобі, Віолетто, я готовий віддати тобі все. Мої світи, мою силу, вічність...

 - Мені не потрібні обіцянки! - вона знову перебила його, відчуваючи, як усередині закипає лють. - Мені потрібні гарантії. Якщо ти й справді готовий віддати половину, тоді чому зараз не можеш дати мені одну маленьку крихту? Чи ти просто брешеш? Чи твої бажання не такі вже й великі, раз ти скупишся?

   Макс завмер. Його обличчя на мить спотворилося, і маска благородного покровителя сповзла, оголюючи зачеплену гордість прадавньої істоти. Він подивився на неї зверхньо, і в його очах спалахнув небезпечний вогонь.

 - Добре, - процідив він крізь зуби. - Я готовий навіть зараз віддати тобі половину своєї сили, якщо ти й справді вийдеш за мене заміж. Я доведу тобі, що мої наміри серйозні. Але запам’ятай, Віолетто, якщо ти спробуєш утекти, якщо обдуриш мене після цього... я перетворю всесвіт на попіл.

   Дівчина мовчки протягнула руку долонею догори.

 - Давай. Я тікати не буду.

   Макс заплющив очі й глибоко зітхнув. У кімнаті раптово стало темно, як у безодні. З його грудей вирвався потік сліпуче білого світла, який закрутився воронкою і почав вбиратися в долоню Віолетти. Відчуття було таким, ніби в її вени вливають рідке срібло й вогонь одночасно. Тіло пронизала судома, в голові на мить спалахнули тисячі зірок, а потім прийшла дивна й лякаюча ясність. Вона відчула, як усередині неї звелася невидима стіна, що відсікає будь-який зовнішній вплив. Тепер вона бачила Макса не як бога, а як магічну істоту, повну вад і сліпих плям.

 - Цього вечора ти одягнеш весільну сукню, - голос Макса став хрипким. Він виглядав злегка втомленим після передачі сили. - І перед вівтарем ти скажеш мені «так».

   Магія остаточно ввібралася в тіло Віолетти, залишаючи на шкірі легке сяйво, яке тут же згасло. Вона нічого не відповіла, лише коротко кивнула. Перед тим як вона успішно вийшла з кімнати, Макс кинув їй навздогін.

 - Сукню доставлять у твою кімнату за годину. Ще за дві години в місцевій капличці на околиці академії ми дамо один одному клятви. Я сам прийду за тобою. І так... темряву з Віталіона вилучено. Він уже у своїй кімнаті. Можеш вважати це моїм весільним подарунком. Він отямиться якраз перед нашим весіллям, щоб усвідомити свою втрату.

   Віолетта вийшла в коридор, не обертаючись. Вона йшла швидким кроком, слухаючи, як в академії поступово вщухає паніка. Студенти виходили з укриттів, перешіптуючись і перелякано озираючись на всі боки. Небо над академією знову стало нормальним, сонце фарбувало хмари в рожевий колір, а чорна смола, що огортала стіни, зникла так само раптово, як і з’явилася. Світ повертався у звичне русло, не підозрюючи, якою ціною був куплений цей спокій.

   Коли вона увійшла до кімнати Віталіона, там було тихо. Хлопець лежав на ліжку, його обличчя більше не було блідим, дихання стало рівним, а багряний вогонь в очах зник. Він спокійно спав звичайним людським сном. Філіп і Мелоді тут же підскочили до неї, засипаючи запитаннями.

 - Як тобі це вдалося? - Філіп дивився на неї з підозрою і надією одночасно. - Темрява просто випарувалася. Артефакти більше не фіксують загрозу.

 - Це було складно, - втомлено відповіла Віолетта, присідаючи на край ліжка і на мить торкаючись руки Віталіона. - Але зараз ви мусите довіритися мені. Будь ласка, просто не втручайтеся в те, що відбуватиметься далі.

   Мелоді підійшла ближче, уважно вдивляючись в обличчя подруги. Її магічне чуття явно щось уловлювало.