Глава 1

ГЛАВА 1

Як же важко вставати вранці, коли проспала щонайбільше години три! І сигнал побудки здається наймерзеннішим звуком у світі. Ні, звісно, на вечірці було весело, і я чудово провела час. Але розплата виявилася неминучою. І це ще добре, що пунш з лайнів був без алкоголю. Інакше все стало б іще гірше.

Крехчучи, наче стара бабця, я все-таки змусила себе вилізти з ліжка. Єдине, що потішило – інші одногрупники були не в ліпшому стані, ніж я. Тож сил на якісь підступи їм не вистачить. Чим я і скористалася.

Швидко схопила приладдя для миття і поспішила в душову. Дорогою трохи збадьорилася. А прохолодний душ і зовсім привів у нормальний стан.

Гуртожиток першокурсників потроху оживав. І незабаром усі в повному складі стояли біля входу для щоденного огляду. Багато хто позіхав, навіть не прикриваючи роти.

Я помахала рукою знайомим з другої групи, і ті з усмішками відповіли на привітання. Дуже хотілося до них приєднатися і поділитися враженнями щодо вчорашнього свята. Деякі цим, власне, зараз і займалися, хихочучи і позираючи на тих, хто особливо відзначився. Але все це неподобство вмить припинилося, щойно на обрії з’явилися куратори.

До огиди бадьорі та жваві Джуліан і Дейна критично огледіли своїх заспаних підопічних.

– Судячи з відсутності кількох з вас, комусь не пощастило з посвятою, – хмикнув наш куратор.

І справді, двоє хлопців і одна дівчина, які отримали завдання на проникнення в заборонену частину Академії, були відсутні. Я тільки тепер це помітила.

– Гадаю, вони зараз в дбайливих руках Служби Безпеки, – в тон йому відгукнулася Дейна. – Тож про них можна не турбуватися.

– Зазвичай на заклання обирають п’ятьох, – зауважив Джуліан. – Чи то двом вдалося щось поцупити, чи то на нас чекає сьогодні безкоштовна вистава.

Ніби на підтвердження його слів від нашого строю відокремилася Елізабет. Я поморщилася. Ця гадина навіть причепуритися встигла, попри не найбадьоріше самопочуття. І знову крокувала, вихляючи стегнами, звабливо посміхаючись нашому куратору.

– Ви чогось хотіли, студентко Осмонд? – ліниво запитав Джуліан, окидаючи її глузливим поглядом.

– Я усього лише хотіла привітатися з вами особисто, наставнику Мінгар, – промуркотіла білявка.

Дейна спостерігала за цим з веселою посмішкою. Схоже, здогадувалася, що буде далі. Елізабет же, анітрохи не бентежачись, підійшла впритул до об’єкта своєї симпатії й обвила його шию руками. Причому цей гад навіть не думав чинити опір, нехай і для виду. І від цього мій настрій почав стрімко псуватися.

Елізабет припала до губів золотоволосого красеня і на деякий час застигла так. Трохи потішило, що відповідати на поцілунок Джуліан не став. Дозволив їй кілька секунд продовжити поцілунок, а потім м’яко відсторонився.

– Не боїтеся наслідків, студентко Осмонд? – іронічно простягнув він. – Таке фамільярне поводження зі своїм куратором заслуговує на покарання.

– Я готова понести будь-яке покарання, – проворкувала Елізабет, багатозначно дивлячись йому в очі.

– Гаразд, повертайтеся до решти, – поблажливо сказав Джуліан і підморгнув їй.

А я зчепила зуби. От же бабій! Замість того щоб поставити нахабу на місце, дає зрозуміти, що навіть не сердиться. 

Але тут окрилений успіхом подруги по нещастю, уперед виступив ще один «щасливчик», якому дісталося те саме завдання. І всі завмерли, дивлячись на те, як він з самовдоволеною посмішкою крокує до Дейни Лемар.

Ні, я не заперечую, хлопець симпатичний, ще й аристократ. А аловолоса у поводженні зі студентами допускає деякі вольності. Але невже він наважиться на?..

Цю думку закінчити я не встигла. Самовпевнений йолоп уже наблизився до наставниці та спробував її поцілувати.

Ох... Звук, схожий на хрускіт сухої гілки, здався настільки гучним, що багато хто здригнувся. А потім пролунав крик болю.

Нещасний збентежено дивився на свою зламану руку, явно не вірячи в те, що відбувається.

– Ще є охочі виявити неповагу до наставників? – наче нічого й не сталося, сліпуче посміхнулася Дейна.

Але більше ніхто не обманювався її показною поблажливістю. Охочих, звісно, не знайшлося. Аловолоса ж, зміривши постраждалого студента насмішкуватим поглядом, сказала:

– Треба було наставника Мінгара все-таки спробувати поцілувати. Може, він би й спустив вам це з рук. Хоча... Могли б і зовсім без кінцівок залишитися. Ви ж не гарненька білявка.

Вважаючи свій жарт смішним, вона розреготалася. Джуліан підтримав її кривою посмішкою і кровожерливим поглядом, даючи зрозуміти, що на такого самогубця точно нічого доброго б не чекало.

– Ходіть до цілителя, студенте Керм, – порадив він бідоласі, який у ступорі дивився на наставників і не знав, що йому робити. – І постарайтеся не спізнюватися на заняття. У нас це не вітається.

Той з явним полегшенням злиняв. Я ж із жахом згадала про вчорашню обіцянку Верини всім продемонструвати мій «витвір мистецтва».

О, ні! Тільки не це! А що як прикинутися хворою і взагалі нікуди сьогодні не виходити з гуртожитку? А до завтрашнього дня Джуліан, може, і охолоне...