Розділ 21

Я думала, що мій куратор влаштує мені прочуханку за публічну сварку з Елені, або ж він дізнався про мене щось іще. Щось таке, через що я з тріском вилечу з цієї академії вже сьогодні.

Коли я переступила поріг кабінету магістра Фіцбіна, я була готова до найгіршого. Запах старого пергаменту та дерева зазвичай заспокоював, але зараз серце калатало десь у горлі. І цей запах не допомагав, бо ми з куратором зараз були вже зовсім не там.

Я досі гарячково згадувала нашу коротку розмову в його кабінеті. Точніше, найголовніше з тієї розмови. Не встигла я тоді увійти, як магістр без зайвих слів розгорнув переді мною клаптик паперу. Це був мій пергамент з ідеєю порталу. Безглуздою ідеєю, як я думала. 

— Ваша ідея про заземлення портальних арок за допомогою річкового кварцу... це геніально, — сказав він тоді. — Повітряні й водяні маги століттями намагаються втримати прохід стабільним хоча б більше одного разу, а ви пропонуєте зв'язати дві точки структурою землі. Це дозволить переносити цілі загони без ризику, що їх розірве в міжпростіррі! Це неймовірно цінна концепція, Кайє.

Я кліпнула від несподіванки. І від того, як він промовив моє імʼя. Якось дивно, майже ніжно, наче воно було дорогоцінним чи крихким.

— Тобто... це спрацює? — я не вірила в це. 

— Теоретично — так, — Фіцбін важко зітхнув і потер перенісся. І я внутрішньо начепила захист, відчувши, що зараз буде це кляте «але»… — Але практично ми вперлися в стіну.

«Ми». Він готовий допомогти…

— Щоб портал взагалі відчинився і пробив тканину реальності не для одного разу, потрібен колосальний, миттєвий вибух сили. Нам не вистачає розрахунку первинного бойового імпульсу.

Я це і без нього знала. Моїй структурі потрібна була шалена, концентрована потужність, щоб пробити, а потім підтримувати перехід.

— Нам потрібен той, хто знає все про спрямовані вибухи та чистий магічний тиск, — закінчив професор Фіцбін, згортаючи мій пергамент і ще деякі креслення, які він зробив, а потім кивнув мені в бік дверей.

І ось ми тут. Стоїмо перед важкими дверима в якусь незнайому кімнату на першому поверсі. Хоча ні, ми вже туди заходимо.

Приміщення виявилося величезним і затишним водночас — воно скидалося на приватну вітальню й старовинну бібліотеку. Стіни були заставлені стелажами зі зброєю, картинами, полицями. Всім чим можна було. І це все було переплетене ніжними ліанами, що огортали мистецтво.

Тут була Оріана Вальмонт, кураторка Води, стояла біля каміна, склавши руки за спиною. Попри загальну розслаблену атмосферу кімнати, вона все одно тримала бездоганну, сувору позу, виструнчена як струна. Поруч із нею в глибокому кріслі сиділа кураторка Повітря — Еванджеліна Грей. Це витончене імʼя я добре запамʼятала, коли зубрила розклад занять. Її мʼякий погляд був прикутий до чоловіка, який стояв до нас спиною, і який, власне, і був нам з магістром Фіцбіном потрібен.

Почувши шурхіт наших мантій, Оріана Вальмонт першою повернула голову. На її обличчі з'явилася тонка, трохи іронічна усмішка.

— Невже наш затворник Фіцбін нарешті знайшов діамант, заради котрого виліз зі своєї пилової нори? — промовила вона прохолодним голосом, киваючи в мій бік. — Ще й привів його прямо до нас.

І нарешті той хто потрібен нам, почав повертатися. 

Я затамувала подих. Професор бойової магії й за сумісництвом куратор Вогню, магістр Аластор Блейк, повільно повернувся до нас усім своїм могутнім корпусом. Від нього буквально віяло пригніченою, випаленою силою, а на червоній формі поблискували срібні нашивки за бойові заслуги. На тлі цього велетня Фіцбін мав би виглядати беззахисним, але мій куратор тримався з такою міцною впевненістю, що різниця в габаритах миттєво стиралася.

— Магістре Блейку, — чітко й голосно промовив куратор мого факультету, роблячи крок уперед.

— Раяне? — низьким, грудним голосом запитав Блейк, схрестивши руки на грудях і переводячи погляд з Фіцбіна на мене.

— В мене виникла ідея, яка змусить твоїх бойовиків перестати безцільно палити полігони й нарешті зайнятися справжньою магією, — без тіні страху відрізав Фіцбін. Він одним різким рухом розстелив пергамент на найближчому столі, прямо поверх якоїсь тактичної карти. — Дивись сюди, Аласторе. Це креслення просторового переходу. Нова концепція порталів.

Кураторки Води та Повітря — Оріана та Еванджеліна — синхронно підійшли ближче, зацікавлені такою зухвалістю.

— Телепорти — парафія повітряників, Раяне. Навіщо ти притягнув це до Вогню? — здивовано підняла вищипану брову Еванджеліна Грей.

— Тому що це портал, а не телепорт! — ентузіазм Фіцбіна спалахнув із такою силою, що його голос став злітати, заповнюючи весь простір кімнати. Це було наче ментальний вірус — його пристрасть до науки миттєво передавалася кожному присутньому. Оріана Вальмонт навіть подалася вперед, ловлячи кожне слово. — Повітря дає лише напрямок. Але адептка Ф’єро... ось вона, — він на секунду поклав руку мені на плече, і це було так тепло й підбадьорююче, що в мене всередині щось ворохнулося. — Кайя придумала геніальну річ. Вона запропонувала заземлити арку порталу річковим кварцом. Магія Землі створює жорстку, непохитну кристалічну структуру, яка триматиме прохід стільки, скільки потрібно.

Магістр Блейк насупився, вчитуючись у швидкі, нерівні начерки ліній та формул, які накреслив Фіцбін з моєї ідеї. 

— Але щоб втримати таку щільну земну структуру... — почав куратор Вогню.

— Потрібен первинний імпульс! — підхопив Фіцбін, і його очі заблищали ще яскравіше. — Колосальний, миттєвий, вибуховий тиск чистої бойової енергії в першу секунду запуску. Сила, яка буквально розірве тканину реальності всередині. Прорив. А хто в цій академії вміє створювати найідеальніші спрямовані вибухи з точністю до міліметра? Тільки ти, Блейку. Нам потрібні твої розрахунки цього бойового поштовху. Якщо ти даси нам цю цифру — ми з Кайєю створимо перший в історії постійний просторовий коридор.

Поки Фіцбін з неприхованим захватом доводив мою правоту трьом найсильнішим магістрам академії, у моїй голові раптом настала абсолютна, дзвінка тиша.