Розділ 16

У їдальні академії панував звичний передобідній хаос: брязкіт дешевих виделок, гул сотні голосів і важкий запах тушкованої капусти з солониною, який вже намертво в'ївся в мантії. Проте варто було мені переступити поріг, як цей гул почав лавиноподібно вщухати. Я навіть устигла забути про всі свої дивні думки щодо магістра Фіцбіна, адже зараз на мене чекало випробування куди серйозніше.

Досить!

Я мушу взяти себе в руки. Це всього лише черговий шторм, який потрібно перечекати. Адептам просто знадобиться час, щоб звикнути до думки, що віднині з ними навчатиметься названа королева. Тиждень, місяць, можливо, пів року. Мені під силу витримати їхні прискіпливі погляди та перешіптування за спиною.

Всі плітки смачні лише спочатку. А далі — втрачають фарби.

Я взяла тарілку й рушила вздовж довгої черги до роздачі, відчуваючи, як десятки очей буквально пропалюють у мені дірку. Плітки в Академії поширювалися зі швидкістю лісової пожежі.

Але найабсурдніше почалося біля чанів із їжею. Кілька старшокурсників із факультету Вогню — хлопці з зухвалими обличчями й багряними формами, які підозрюю, що раніше взагалі не вважали земляних магів за людей, — раптом різко випрямилися. Один із них, помітивши мене, злякано гикнув, штовхнув ліктем приятеля, і вони синхронно відступили назад, звільняючи мені шлях до найкращих порцій м'ясного рагу.

— Проходьте, Ваша... тобто, адептко Ф’єро, — пробурмотів один, судомно ховаючи руки в кишені, наче боявся, що я поскаржуся Девіану і він спопелить їх прямо на місці.

Ця раптова, недолуга повага, замішана на тваринному страху перед моїм чоловіком, почала не на жарт мене дратувати. Усередині все кипіло. Мені хотілося кричати, що я не їхня Королева, що я звичайна адептка, яку щоправда розчавили в палаці, але замість цього я лише стисла зуби.

— Я можу постояти в черзі, як і всі інші, — різко й занадто голосно кинула я, ігноруючи їхній жест.

— Ой, та облиш, навіщо стільки драми? — раптом пролунав над моїм вухом лінивий, насмішкуватий голос. — Але, якщо ти не йдеш, то я піду.

Збоку, абсолютно безцеремонно оминаючи заціпенілих вогняних магів, випірнув Найджел. Його сіра форма сиділа на ньому бездоганно, а нахабна посмішка ніби говорила, що йому начхати на всі королівські титули цього світу. Він спокійно став прямо переді мною, зазираючи за прилавок, де кухар розгублено тримав ополоник.

— Мені подвійну порцію рагу, майстре, і отого дивного пирога, який виглядає так, ніби його спекли ще до заснування чотирьох королівств, — весело замовив Найджел, розряджаючи гнітючу атмосферу.

Вогняні маги позадкували і стали позаду мене. Я ж ледь закотила очі, що зовсім не личило леді. 

Хоча десь глибоко всередині мені нарешті стало легше — хоч хтось поводився зі мною як зазвичай. Найджел забрав свій піднос, але сідати зі мною не збирався. За його спиною вже топталася симпатична дівчина з факультету Повітря, яка кокетливо накручувала пасмо волосся на палець і вичікувально дивилася на нього.

Найджел підхопив її під лікоть, збираючись піти вглиб зали, але перед цим нахилився до мене. Його обличчя опинилося зовсім поруч, і він прошепотів — тихо, саркастично, так, щоб почула тільки я:

— Носити корону важкувато, еге ж?

Він підмигнув мені й зник у натовпі їдальні разом зі своєю супутницею, залишивши мене наодинці з моєю тарілкою та важкими думками.

Я швидко забрала свій піднос і рушила в найнадійніший, як мені здавалося, куток їдальні — туди, де за довгим столом сидів Торрен-Гурон молодший.

Він, як завжди, існував у своєму власному, ізольованому від усього світу просторі. Але в цей раз не спав. Перед ним стояла недоторкана тарілка з кашею, а сам він був повністю заглиблений у читання якогось старезного фоліанта. Навколо могли вибухати телепорту чи падати стеля, але здавалося Торрену було абсолютно байдуже. Він не зволікав ні на шепіт адептів, ні на мій прихід, навіть не підвівши очей, коли я опустила свій піднос навпроти нього. Його абсолютна, майже залізобетонна байдужість зараз здавалася мені найкращим захистом у цьому божевільному домі.

Я лише встигла взяти до рук ложку, як простір навколо столу раптово згустився, приносячи з собою різкий аромат дорогих парфумів та шлейф лицемірних веселощів.

Здавалося, вони випірнули нізвідки. Елені з’явилася першою, граційно опустивши долоні на край нашого столу. За її спиною, наче дві масивні й небезпечні тіні, виросли Марк і Лок. Мої пальці миттєво зсудомило, і я так і застигла, міцно стискаючи шматок хліба. Серце зрадницьки затріпотіло, а в животі все закрутилося від липкого, гарячого страху.

Я почала панічно нервувати, переводячи погляд з ідеально зачесаного волосся Лока на важкі кулаки Марка. 

Вони ж нічого не зроблять мені прямо тут, у їдальні? — гарячково пронеслося в моїй голові. Навколо ж повно людей, викладачі десь неподалік, кухарі... Але, дивлячись у хижі, задоволені очі Елені, я раптом чітко усвідомила: для цих трьох правила академії ніколи не мали жодного значення.